Дніпровський ліцей № 129 Дніпровської міської ради

 





Довідник для батьків

 
   

 

ДЛЯ МАМ I ТАТ
Мами й тата!
Добре, якщо в процесі виховання у Вас виникає безліч питань. Якщо Ви замислюєтеся над тим, що бу¬де, якщо в певній ситуації Ви вчините саме так, то це дуже добре. Це означає, що Ви — творчі батьки.
Ця книга — для екстрених випадків, щоб не на¬коїти дурниць зопалу або від недостачі часу. Знаєте,— це як надання першої допомоги: зробив пов'язку, зу¬пинив кровотечу. А потім обов'язково — радикальна допомога. Якщо необхідно, то й до фахівця доведеться звернутися.
А ще, крім читання книги потрібно обов'язково використовувати свою батьківську інтуїцію. Адже ніякий педагог або психолог не знає Вашу дитину так добре, як Ви, батьки.
Не комплексуйте! Пам'ятайте, що всі батьки помиляються, тому що їх ніхто не вчив бути батьками.
Але важливо свої помилки бачити і не зашкодити дитині, тому що бути мамою й татом — величина відповідальність!
 
 
А Г Р Е С І Я
Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго»,— розводять руки мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.
 
Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності — скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють ди¬тині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи), ТО таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один  раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.
Бажаючи  виховати свою дитину доброю та  чуйною, деякі  батьки  прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Машу? Зовсім не обов'язково бити¬ся, а можна домовитися» Але, наприклад, якщо дитині 2-4 роки, вона ще не дуже добре говорить, отже і домовлятися з нею ще складно, їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: вдарити Машу або поступитися, бути переможеною.
 
 
 
А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? І Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими причинами такої поведінки.
Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спос¬терігає в родині.
Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природно, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон, або впливати фізично.
Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.
Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати сніжну фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і будуть обговорювати подію весь день. Це Вам не віршики на табуретці читати! «Рецепт» тут тільки один: Ваші дії та слова по¬винні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а незважаючи ні на що.
Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості — ревнощі.
Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці захотілося намалювати  так само. А дочка не поспішає брати в руки олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, що насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.
 
 
 
Іноді об'єктом агресії стає та людина, якому малюк заздрить, і яку він хоче принизити, «покарати» за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина 
може відняти її,— але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито зни¬щити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.
Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаче¬ного й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони — це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться аг¬ресивно «про всяк випадок».
Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна із причин такої поведінки — су¬вора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із про¬гулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і, розпалившись, кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитися. Але після суворого питання: «Це що таке?», починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», і їй складно робити щось інше.
Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солод¬кий?» Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із кон¬фліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.
Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різницю у Вашому ставленні до кривдника та «жертви»: ти, 
 
такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину.
Дайте зрозуміти малюкові, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.
Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло.
Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величез¬ний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого — допо¬могти малюкові висловити те, що він почуває.
Що робити з агресивними дітьми?  Замисліться над причинами такої поведінки.
* Якщо причина агресивності — дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.
* Не карайте малюка фізично.
* Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе. Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
* Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.
* Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще — плаванням.
* Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходить¬ся вдома у доступному місці.
 
 
 
 
 
 
Б А Б У С Я        Й       Д І Д У С Ь
У Вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Вами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й ді¬дусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персо¬нажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів — із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.
Насправді, допомога й користь від участі в складному та цікавому процесі виховання представників старшого покоління величезна.
Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім непра¬вильно.
У той же час, дуже часто виховна позиція батьків кардинально відрізняється від позиції бабусь і дідусів. Наприклад, тато вважає, що сина потрібно обов'язково загартовувати, а бабуся потихеньку кутає маля, коли їй трапляється така нагода. Мама прагне обмежити час, проведений дитиною перед телевізором, а бабуся не має сил відмовити маленькому маніпуляторові.
Чого ж бабусі й дідусі частенько роблять все по-своєму та не прислухаються до побажань молодих батьків? Найчастіше така поведінка пов'язана з потребою в любові або в повазі. Літнім батькам уже не вистачає уваги дітей, що подорослішали, і які вічно зайняті. В такий момент турбота про онука або онуч¬ку стає «світлом у вікні». Онуки відповідають взаємністю своїм бабусям та дідусям. А ті, у свою чергу, надмірно їх балують.
Крім того, бабусі й дідусі часто відчувають незатребуваність власних педагогічних навичок. Але ж вони самі виховали прекрасних дітей! І тепер до них не хочуть прислухатися! Що ж робити, якщо все-таки в чомусь істотному позиції мами й ба¬бусі розходяться, а переконати маму або свекруху не вдається?
У такій ситуації кращий вихід — звернутися до послуг няньки. Інакше, у протилежному випадку, у родині розпалюються справжні баталії. А страждає від усього цього дитина!
Ситуація, коли бабуся з дідусем живуть окремо від молодої ро¬дини набагато простіша від тієї, коли представники трьох поколінь живуть разом. У цьому випадку особливо складно визначити спільні пріоритети, розподілити 
 
 
обов'язки та мати спільну мету. І в жодному разі — не критикувати один одного в присутності дитини! Тому, що вона все чує й все розуміє.
А якщо мама-тато все-таки не домовилися з дідусем-бабусею? Що відбудеться в цьому випадку з дитиною?
Є дорослі, яких маля часто бачить. Вони важливі для нього. Він їх поважає. Але вони всі по-різному і за різне карають, забороняють та дозволяють теж різне. Що робити дитині? А це вже залежить від її характеру. Деякі малята пристосовуються. З мамою поводяться так, з татом — інакше, з дідусем обирають третю модель поведінки. А деякі діти активно протестують від такої неузгодженості вимог. І в резуль¬таті — дратівливість, плаксивість, агресія.
 
Як будувати гармонічні стосунки з бабусями і дідусями?
* Незабаром після появи маляти необхідно поговорити з Вашими родичами та пояснити їм свої педагогічні погляди.
* Не критикуйте дії бабусь та дідусів при дитині, краще зробіть це після, коректно і тактовно.
* Не прагніть ізолювати Вашу дитину від бабусь і дідусів,— вони ба¬гато чого можуть навчити.
* Виховуйте дитину так, щоб вона шанувала літніх родичів.
* Поясніть бабусі, що її досвід дуже важливий, але відповідальність за виховання дитини цілком покладається на її батьків.
 
БАТЬКО
Чомусь багато батьків переконані, що поки дитина мала, не вміє ходити та розмовляти, їй цілком вистачить і мами. Не чоловіча ця справа — змінювати памперси та «агукати». От підросте трішечки, тоді й тато може брати участь у процесі виховання.
Якщо дитина знає ласкавий голос батька, його добре обличчя, за¬пах, сміх, якщо вона звикла до турботливих дотиків батьківських рук, отже, тато стане для маляти такою ж важливою людиною, як і мама.
А якщо тато постійно відсутній, приходить пізно або сідає біля телевізора, як тільки приходить додому, це означає, що поступово батько буде витиснутий на периферію сімейного життя. У такій ро¬дині дитина буде обожнювати тата здалеку, і вважати себе невартим татових уваги та любові. Холодна зневага батька викликає у дитини непевність у своїх достоїнствах, силі та привабливості.
Як це не дивно, але деякі мами теж підтримують таку оману та прагнуть відсторонити тата від «непотрібних» турбот. Якщо Ви — із таких батьків, то вже зараз добре замисліться над тим, якою виросте Ваша дитина. А добре було б із першого моменту появи малюка вдома запросити батька в дитячу кімнату та дати йому можливість колисати, годувати, переодягати. Насправді багато чоловіків просто не впевнені у своїх силах, а зовсім не відмовляються це робити. Любляча мати неодмінно захоче, щоб у дитини був теплий, турботливий і добрий тато. 
Це означає, що їй, напевно, вдасться побороти свої ревнощі та бажання безроздільно панувати в житті дитини. Між іншим, для багатьох родин початок взаємин між татом й дитиною був закладений в сімейній пологовій палаті, коли тато до¬помагав мамі під час пологів, підтримував її добрим словом і разом із нею привітав появу маляти! У таких родинах стосунки «мама — дити¬на — тато», як правило, складаються дуже гармонійно.
Досвід  свідчить, що тільки в дружній парі обоє батьків стабільно відчувають до дитини позитивні почуття: у таких парах батьки прекрасно знають своїх дітей і турбуються про них.
Батько — доросла свідома людина, що напевно впорається зі своєю дитиною. Час від часу мамі найкраще дати татові можливість поспілкуватися з дитиною наодинці, відчути себе гордим батьком.
Так чого ж може навчити тато свою дитину в перші роки життя? Перше та основне — любові. Якщо тато спокійний, розважливий і добро¬зичливий із мамою, ласкавий із дитиною,— це означає, що своєю поведін¬кою він доводить дитині перший найважливіший урок пізнання світобу¬дови. Він розшифровується маленькою людиною приблизно так: «Мої батьки добрі та гарні. Вони люблять мене. Світ світлий і надійний».
 
 
 
Чим старшою є дитина, тим складніші її взаємини із батьком, що уособлює силу, мудрість і владу. Якщо батько всі попередні роки був близьким другом дитини, то, швидше за все, і в підлітковому віці дитина прийде до батька за порадою.
Для сина або для дочки тато існує в різних ролях. Для дівчинки дуже важливо, щоб тато не принижував її, ставився до неї з повагою, підкреслював її красу та чарівність. Батько для неї — модель майбут¬нього обранця.
Чим старшою є дитина, тим складніші її взаємини із батьком, що уособлює силу, мудрість і владу. Якщо батько всі попередні роки був близьким другом дитини, то, швидше за все, і в підлітковому віці дитина прийде до батька за порадою.
Для сина або для дочки тато існує в різних ролях. Для дівчинки дуже важливо, щоб тато не принижував її, ставився до неї з повагою, підкреслював її красу та чарівність. Батько для неї — модель майбут¬нього обранця.
Батько — модель ідеального чоловіка для сина. Якщо трирічний хлопчик імітує процес паління, це означає, що його тато, швидше за все, запеклий курець. Якщо хлопчик кричить матері: «Заткнися!» — він, можливо, усього лише наслідує тата. Батькові доведеться відмовитися від всіх звичок, які він не хоче прищепити своєму синові.
Чим старшою є дитина, тим складніше їй відчувати до батька не тільки любов, але й повагу. Вимоги дитини стають усе серйозніши¬ми: чи вміє тато плавати? Чи багато він заробляє? Чи вірить у Бога? Підростаючи, син буде здійснювати більш свідомі спроби бути схожим на батька: старанно копіюватиме його ходу, манери, стиль одягу. Якщо син ідентифікує себе з батьком, то це означає, що він захоплюється татом і хоче у всьому на нього бути схожим.
Що вміє гарний тато?
Відгородити дитину від небезпек.
Уважно вислухати, бути великодушним, справедливим і чуйним.
Гаряче уболівати за успіхи дитини.
Запропонувати корисну пораду. )
Навчити робити правильний вибір.
 Навчити поважати маму.
Хвалити за гарні вчинки.
Критикувати за непорядні вчинки.
Дотримуватися правил, які він прищеплює дитині.
 
 
 
 
 
БЛИЗНЮКИ
 
Коли в родині подвійне щастя та з пологового будинку приносять відразу двох малюків, то, як годиться, і проблем у молодих батьків збільшується рівно вдвічі. Важко, але зате як цікаво!
Майже відразу перед батьками постає питання — як же вихо¬вувати близнюків? Вік у них однаковий, дуже хочеться виховувати однаково. Але не все так просто. Якщо малята одностатеві — хлопчик і хлопчик або дівчинка та дівчинка,— тоді ще нічого. А якщо у Вас хлопчик і дівчинка? Тоді, незалежно від того, близнюки вони або по¬годки, виховувати їх вже точно потрібно по-різному.
Через деякий час Ви станете зауважувати, що насправді Ваші малята дуже відрізняються один від одного: один — шумний, інший — «тихоня», один любить, щоб із ним поговорили, інший може довго перебувати на самоті. Звичайно, є родини, у яких віддають перевагу «рівності» близнюків у всьому: і одяг однаковий, і іграшки, і харчу¬вання. Насправді так буває досить рідко. Малята однаково оберуть ті іграшки, які їм більше подобаються, та в їжі пристрасті в них будуть сильно відрізнятися. Чи потрібно одягати близнюків однаково? А Ви уявіть собі Ваших дітей, які вже виросли. Кожний із них побудує своє власне життя, не схоже на життя свого брата або сестри. Так чому ж Ви нав'язуєте свої дітям щось однакове? Як тільки вони зможуть робити самостійний вибір, запитайте, яким кольорам віддає перевагу кожний із них, що йому більше подобається одягати?
Близнюки — майже такі ж діти, як всі інші. Майже, тому що все-таки існує досить потужний емоційний зв'язок між такими дітьми. Ви помітите, що досить часто настрій однієї дитини передається й ін¬шому маляті. Якщо дітей розлучають ненадовго, то поводять вони себе більш неспокійно, тривожно. У близнюків порівняно з іншими дітьми є багато психологічних особливостей. Вони пов'язані з постій¬ним існуванням «удвох», у парі, і навіть із тими ускладненнями, які виникають ще на стадії багатоплідної вагітності. Оскільки організм жінки «розрахований» на народження лише одного, то двом або трьом малятам доводиться зазнавати випробувань ще в материнській утробі, і під час пологів — різні «стреси». Правда, сучасна медицина здатна звести до мінімуму їхні наслідки.
До трьох років двійнята можуть відгукуватися на обидва імені і не впізнавати себе в дзеркалі або на фотографії... Батькам важливо втрутитися якомога раніше та за допомогою певних прийомів привчати малюків до того, що в кожного з них — своє ім'я, свої інтереси, своя думка та своя особистість.
Якщо Ви хочете, щоб із Ваших близнюків виросли дві самостійні людини, не залежні один від одного, не потрібно постійно підкрес¬лювати їхню подібність.
 
 
 
Із самого раннього дитинства слід заохочувати в дітях незалеж¬ність, усвідомлення свого Я, надавати значення їхній неподібності, намагатися називати кожного власним ім'ям (хоча часом навіть бать¬кам нелегко розібратися, хто є хто), ставитися до дітей, як до двох різних індивідів, а не як до «однієї людської істоти у двох екземп¬лярах». Бажано, щоб у дітей були різні іграшки, різний одяг, різні домашні обов'язки. Найлегший спосіб підкреслити індивідуальність дітей — зробити їм різні зачіски. Часом важко уявити ту саму дитину з різною зачіскою, у зовсім різному одязі. Але в цьому випадку важ-ливу роль відіграє саме дріб'язок: кольори одягу, форма зачіски, різні стилі одягу. У дитячому садочку, у школі близнюки повинні кожний окремо виконувати свої домашні завдання. У дні народження також необхідний індивідуальний підхід: у близнюків повинні бути окремі подарунки, вітання. Добре, якщо в кожного є свої шафки, тумбочки, де зберігаються їхні речі, іграшки.
Однак, помічаючи та заохочуючи відмінності дітей, слід так само бути особливо уважним. Хворобливе ставлення до успіхів іншого влас¬тиве всім дітям, у близнюків же цей стан може доходити до критичної оцінки. Якщо девізом життя близнюків стане фраза «Хто кращий?», то вічний конфлікт Вам забезпечений. Особливо це виявляється в підлітковому віці, коли дитина починає розуміти, що їй подобається, а що — ні, чим їй дійсно подобається займатися, а що їй непотрібно. Але так само, як і всі люди, близнюки потребують емоційного від¬починку, їм обов'язково потрібна «своя територія», на якій вони можуть погратися на самоті, відпочити від спілкування. їм необхідні «свої ігри», а не тільки спільні із братом або сестрою. Вибір гуртків або спортивних секцій повинен бути обумовлений не зручністю для батьків, а інтересами дітей. Один любить малювати, а інший співати? Тоді одного — в студію малювання, а іншого — на хор!
Як тільки дорослий починає спілкуватися з одним малям, інший теж починає вимагати уваги до своєї персони. Тому будьте уважні і не обділяйте увагою одного з дітей. Крім того, обов'язково необхідно підкреслювати індивідуальність кожного маляти.
Знайдіть у своїх дітях щось особливе. Адже в кожній людині є те, чим вона не схожа на іншу. А от порівнювати близнюків навіть шкідливо. Це може призвести до непотрібних ревнощів.
Як виховувати близнюків?
Намагайтеся підкреслювати індивідуальність кожного маляти.
Грамотно розподіляйте свою батьківську увагу між дітьми.
У кожної дитини обов'язково повинна бути якщо не своя кімната, то хоча б «своя територія» у спільній кімнаті.
Не намагайтеся зацікавити обох дітей однією справою. Нехай кожна обирає собі заняття за інтересами.
Не порівнюйте дітей!
БРАТИКИ І СЕСТРИЧКИ
У Вас у родині знову очікується поповнення. Ви з радістю мрієте, хто ж народиться — хлопчик або дівчинка. А що із цього приводу думає Ваш первісток? Навіть якщо він зовсім ще малий, не слід тримати його в невіданні. Адже поява братика або сестрички для нього — не менш важлива подія, ніж для мами й тата. Спробуйте поставити себе на місце маляти. До моменту появи немовляти Ваша старша дитина була єдиною, найулюбленішою. Тільки їй безроздільно належали мамина й татова лю¬бов. Іграшки дарували тільки їй. І раптом з'являється хтось, хто забирає частину батьківської любові й, спочатку, майже весь батьківський час.
Якщо Ви не підготуєте старшу дитину до появи братика або сестрич¬ки, то прояви ревнощів Вам забезпечені.
Розповсюджена помилка, яку роблять батьки,— відправлення старшої дитини до бабусі на певний час, коли молодшу дитину тільки забрали з пологового будинку. По-перше, у старшої дитини не буде можливості брати участь у приємних і цікавих турботах. По-друге, вона збереже почуття образи на батьків за те, що заради маляти вони погодилися з нею розстатися. І буде вважати молодшого братика або сестричку перешкодою для свого щастя.
Спільна кімната для старшої та молодшої дитини не завжди ко¬рисна. Звичайно, батьки міркують приблизно так: нехай живуть разом, будуть дружнішими, навчаться опікуватися один одним. Все залежить від різниці у віці дітей. Подумайте, наскільки збігається їхній розпо¬рядок дня. А ще гарненько поміркуйте, чи зможуть Ваші малята жити разом. Які в них характери? Найчастіше виявляється, що хтось із ма¬лят — більш сильний та активний, а хтось — спокійний тихоня. І таке спільне проживання не матиме великої користі, а скоріше, навпаки, призведе до зайвих конфліктів.
Виховуючи дітей, намагайтеся уникати порівнянь. Не слід говорити: «Ти ж старший, а поводишся як маленький».
Такі батьківські висловлення боляче вражають Вашого первістка. Він щиро дивується, чому ж раніше він був гарний, а тепер батьки увесь час хвалять молодшого братика або сестричку.
 
Іноді батьки зауважують, що замість любові старша дитина виявляє агресію щодо молодшої.
Не сваріть дитину. Намагайтеся спокійно з'ясувати, чому вона так поводиться. Така поведінка — привід замислитися: можливо, стар¬шій дитині Ви приділяєте занадто мало часу, а, можливо, Ви забули її похвалити або просто погладити по голові.
Як відповідати на каверзні дитячі питання на зразок таких: «Мамо, а ти кого більше любиш — мене або Машу?» Звичайно, мама любить всіх своїх дітей. Але в цей момент маляті важливо почути, що саме його люблять більше. Один тато вигадав таку відповідь: «Всі батьки дуже сильно люблять своїх дітей. І не можна сказати — кого більше або сильніше. Але ти з'явився на три роки раніше, ніж твій брат. Отже, тебе ми любимо на цілих три роки довше».
Що робити, якщо у Вашій родині більше дітей, ніж одна?
Розповідайте старшій дитині заздалегідь про те, що незабаром у неї з'являться братик або сестричка.
Ніколи не порівнюйте дітей.
Не сваріть дітей за прояви агресії один до одного. Намагайтеся по¬яснювати особистим прикладом, як можна знаходити спільну мову одне з одним.
Якщо у Вас тільки що з'явилася друга дитина, перерозподіліть обов'язки в родині так, щоб і перша дитина не страждала від неста¬чі уваги.
Покладіть на старшу дитину якісь нескладні обов'язки щодо догляду за маленькою. Вона буде почувати відповідальність і ніжність сто¬совно маляти.
 
 
 
 
БРЕХУН
Давайте заздалегідь домовимося, що в цьому випадку кожна си¬туація — особлива. І навчимося її розбирати та розуміти, що ж робити далі.
Отже, малюк Вам збрехав. А раптом для нього це зовсім ніяка не брехня? Адже дитячий мозок улаштований особливо, і вигадані дитиною образи здаються їй такими ж яскравими, як дійсні. «Це не я розбив чашку! Це ворона прилітала!». Не сердьтеся. Згадайте, що Ви почували в дитинстві в подібній ситуації, і Ваша пам'ять миттєво по¬каже Вам подібну картинку. Навчайтеся відрізняти корисну фантазію й бажання уникнути покарання.
Іноді маля просто вигадує якісь казкові сюжети, розповідає про те, що з ним ніколи не відбувалося.
Для батьків такі фантазії — чудесний матеріал для того, щоб краще зрозуміти свою дитину. Послухайте, чого в цих текстах більше? Яскравих, барвистих описів або страхів, негативних сюжетів? Через такі фантазії дитина передає свої переживання нам, дорослим.
У будь-якій ситуації, коли Ви сумніваєтеся, сварити малюка чи ні, намагайтеся знайти причину нечесної поведінки дитини. Цілком можливо, що вона обманює тільки з бажання бути ще кращим для мами або тата. «Сьогодні я краще всіх їв у дитячому садочку»,— роз¬повідає маля. А Ви прекрасно знаєте, що це не так, тому що погово¬рили з вихователькою. Зовсім непотрібно «виводити дитину на чисту воду» і говорити: «Ні, Марія Іванівна мені розповіла, що ти три години просиділа над своєю тарілкою». Краще подумайте про те, що давно не хвалили свого малюка. А він тепер вигадує, що добре їв або красиво писав букви, щоб почути від найважливіших Людей, який він «найкра¬щий, найрозумніший або найкрасивіший».
«Я не хочу бути поганим в очах мами або тата»,— от навіщо маля обманює дорослих. «Якщо я збрешу, то мене не покарають за мою витівку»,— така нехитра думка частенько знаходиться за дитячими відмовками.
 
 
Мудрість, послідовність і терпіння — Ваш ключик до розв'язання проблеми. Ніколи не приймайте рішення зопалу. Кожна ситуація унікальна. Учіться самі і показуйте приклад дитині — відкрито об¬говорюйте проблему.
Не кваптеся з покаранням. Швидше за все, малюк збрехав сьогодні тому, що Ви покарали його минулого разу або пригрозили: зробиш те або те,— покараю». I от результат. Марне заняття — запитувати в дитини: «Ти навіщо мені брешеш?!» Це ми з Вами розуміємо приховані причини дитячої поведінки. А малюк просто намагається врятувати свій внутрішній світ. От і намагайтеся йому допомогти, а не зашкодити.
Що робити, якщо малюк обманює?
Намагайтеся зрозуміти причину.
Не сваріть, навіть якщо піймали на брехні.
Не намагайтеся будь-як «вирвати» зізнання.
Якщо дитина сама визнала свою провину, обов'язково похваліть її.
Обговоріть ситуацію з малюком наодинці і намагайтеся разом знай¬ти вихід.
Краще не розповідайте про це нікому, тому що маляті буде непри¬ємно слухати, що обговорюють його промахи.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми,— це не матиме користі.
Демонструйте позитивний приклад — будьте щирим із дитиною в почуттях і вчинках.
 
 
 
 
 
 
 
ГАРНІ МАНЕРИ
Як іноді хочеться батькам, щоб у присутності сторонніх дитина поводилася виховано! Здоровалася, дякувала, не перебивала співроз¬мовника, не грубила і ще багато різноманітних «не»...
Насправді ж із дітьми часто трапляються дивні історії. Наприклад, до Вас у гості прийшла Ваша давня приятелька, а малюк ніяк не хоче знайомитися з незнайомою тіткою і говорити їй: «Здрастуйте!» Вам ніяково, Ви сварите дитину, а вона зовсім не винна. У такому вчин¬ку немає ні краплі невихованості. Іноді малятам властиво лякатися незнайомих людей. Якийсь час вони звикають, і тільки потім можуть вільно та невимушено спілкуватися.
Буває і так, що Ваші родичі подарували дитині подарунок. А дитина засмутилася і сказала, що хотіла у подарунок щось інше. Швидше за все, це через дитячу щирість, а зовсім не бажання виявити невдячність. Тому не потрібно вбачати у всіх учинках маляти просту невихованість.
Що ж таке насправді «гарні манери»? Багато чого з того, що ми так називаємо,— просто здоровий глузд і звичайна ввічливість сто¬совно оточуючих. І для того, щоб ці гарні манери стали для дитини природними, вона повинна постійно в них практикуватися.
Тобто поводитися чемно і виховано не тільки «на людях», але й вдома.
Батьки — найкращий приклад для дітей. І якщо тато вчора був нечемний із продавщицею в магазині, то сьогодні дитина може так само розмовляти із ким завгодно, навіть із мамою, тому що так розмовляв тато. І маля прагне повторити татову поведінку і говорити так само. І тому батьки, що прагнуть прищепити дитині гарні манери, повинні, насамперед, почати із себе.
Гарні манери — це ще й знання того, як потрібно розмовляти з людьми та робити компліменти, здатність реагувати на почуття ін¬шої людини, бути чуйним, дружелюбним і терпимим.
Тому просто навчити дитину говорити «Здрастуйте» або «Спасибі» замало. Важливо пояснювати і показувати, як потрібно ставитися до тих, хто молодший або слабший, до літніх або незнайомих людей.
Дорослі чудово розуміють, що вміння поводитися виховано за¬лежить від того, наскільки людина володіє собою, контролює свою поведінку. Тому немає сенсу вимагати від дворічного малюка, щоб він не колупав у носі в присутності гостей, хоча пояснити потихеньку обов'язково потрібно. А от дитина 5-6 років уже цілком здатна конт¬ролювати свою поведінку, ЇЇ можна попросити їсти акуратно, ділитися цукерками і не розмовляти голосно в театрі. Починати навчати гарних манер можна в будь-якому віці, але фахівці вважають, що Ви полегшите завдання, закладаючи основи поведінки до 7-8 років, потім протягом наступних декількох років будете продовжувати навчання.
Не намагайтеся навчити свою дитину гарних манер експрес-методом. Звичайно, хочеться, щоб на найближчому дні народження вона гідно трималася 
 
 
і поводилася пристойно. Але, швидше за все, дитина просто розгубиться і навряд чи застосує нові знання на практиці.
Даремно, навчаючи гарних манер, порівнювати свою дитину з іншими. Такі зауваження, як: «От Сергійко привітався, а ти що, не вмієш, чи що?» замість гарної поведінки, швидше за все, викличуть у дитини злість або ревнощі.
Почніть із головних, на Вашу думку, правил. Наприклад, Ви йде¬те з дитиною до театру. Навряд чи в неї є багатий досвід відвідування таких заходів. Тому поясніть малюкові, як потрібно поводитися в теат¬рі, чому не слід голосно розмовляти або вставати під час спектаклю.
Не слід сварити дитину, якщо вона щось зробила не так. Особливо це шкідливо робити в присутності оточуючих. Краще придумайте умовний знак і домовтеся з дитиною, що якщо вона забуде, як поводи¬тися або зробить щось не так, Ви непомітно
Як навчити дитину гарних манер?
Показуйте приклад своєю поведінкою.
Не намагайтеся навчити всього відразу.
Будьте позитивними і конкретними.
Говоріть про те, що потрібно зробити, а не про те, чого робити не можна.
Щоб дитина запам'ятала, чому так не можна поводитися, пояснюйте причини.
Намагайтеся виправляти дитину віч-на-віч, а не в присутності інших людей.
Хваліть дитину за будь-які прояви гарних манер.
 
 
 
 
 
 
 
ГІПЕРАКТИВНІСТЬ
У медицині навіть існує такий діагноз — «синдром гіперактивності».
Ще в ранньому віці дитина виявляє надмірну рухову активність. Мама ні на хвилинку не може залишити її без догляду: дитина то лізе кудись, то тікає. Вона дуже емоційна, легко збуджується, може смія¬тися без зупинки або, навпаки, раптом розплакатися. Заспокоюються такі діти тільки, коли сплять, та й то довго не засинають. Вночі їм сняться яскраві кольорові сни, а часто буває, що діти скаржаться на нічні кошмари.
Звичайно, активні діти радують батьків. І дорослі рідко зверта¬ються до лікаря зі скаргами на рухливість дитини. Справді, що по¬ганого в руховій активності самій по собі? Повільність, замкнутість скоріше насторожать батьків. Поки малюк перебуває з Вами вдома, все відбувається більш-менш спокійно. Але настав час віддавати дитину до дитячого садочку. Тут уже потрібно досить довго сидіти спокійно на заняттях, грати в ігри за певними правилами, жити за розкладом. А замість цього маля бігає по групі, втрачає інтерес до занять на третій хвилині, і вихователеві не вдається привернути його увагу. Якщо Вам знайомі такі симптоми, отже, у Вас є шанс назвати свою дитину гіперактивною.
Як же відрізнити просто рухливу й жваву дитину від гіперактивної?
Дитина погано засинає? Спробуйте не вмикати ввечері телевізор, не грайте в рухливі ігри після семи вечора. Корисно погуляти перед сном, скупатися, зробити заспокійливий масаж або проспівати колис¬кову.
Ви не знаєте, як угамувати свого непосиду, що розбалувався? Вам допоможуть ігри за правилами, в яких Ви навчите гіперактивну дитину саморегуляції. Пам'ятаєте, у дитинстві Ви грали в «Морі хви¬люється», в «Рибалку й рибку»? Підійдуть й інші ігри, тільки б у них були правила.
Дитина важко переходить від одного виду діяльності до іншого? Попереджайте її заздалегідь, що після прогулянки їй потрібно буде позайматися, а після мультфільму — пообідати.
Досить нелегко, але теж дуже важливо навчити дитину заспокою¬ватися і спокійно дивитися на те, що відбувається навколо. Для цього Ви можете скористатися наступними прийомами: коли в черговий раз біля Вас буде пробігати Ваш квапливий нащадок, спробуйте зупини¬ти його. М'яко, не підвищуючи голосу, запропонуйте йому відпочи¬ти, обійміть за плечі, ласкаво погладьте по голові, зверніть увагу на оточуючих та іграшки, попросіть сказати, що робить тато, бабуся, де знаходиться його улюблений ведмедик, або що лежить на столі. Потім можете сховати яку-небудь іграшку і через якийсь час запитати, що зникло, а що залишилося.
 
Якщо Ваші зусилля не будуть мати успіху, не засмучуйтеся та не сваріть себе. Краще звернутися за допомогою до психолога. Маю¬чи спеціальні знання, він буде займатися з дитиною сам і розповість Вам, як краще діяти в різних ситуаціях.
Як виховувати гіперактивну дитину?
Не засмучуйтеся і не впадайте у відчай.
Виявляйте терпіння, розуміння, повагу до особистості дитини, завжди вислуховуйте свого малюка.
Намагайтеся поводитися спокійно, м'яко, без різких виявів (негатив¬них або позитивних).
Продумуйте чіткі й розумні межі дозволеного.
Навчіться керувати увагою дитини, переводити її зі стану активності в стан спокою.
Придумайте ритуали — колискові, віршики, вправи, які допоможуть маляті заспокоїтися.
 
 
 
 
 
ДИТЯЧИЙ МАЛЮНОК
Чому малята з таким задоволенням водять олівцем по папері, розмазують фарби, опановуючи всі нові й нові простори для своєї творчості? Тому що так вони виплескують свої емоції, вчаться розумі¬ти навколишній світ і самих себе. І немає нічого дивного в тому, що за дитячим малюнком досить легко можна «прочитати» характер, настрій маленького художника.
Дуже багато чого в дитячому малюнку не випадково. Ввімкніть свою інтуїцію й спробуйте зрозуміти своє маля.
Цікаво розглядати картинки, на яких намальовані люди, звірі, якісь ситуації. Попросіть дитину намалювати родину, а потім подивіть¬ся на малюнок уважно. Які кольори обрала дитина? Найулюбленішу та близьку істоту маля буде намагатися розфарбувати таким ж кольорами, як і себе. Червоні, жовтогарячі, малинові кольори — це вибір активних, непосидючих дітей. Синім, зеленим, блакитним кольорам віддають перевагу тихі, спокійні, посидющі діти. А якщо Ви побачили, що на малюнку присутній контраст чорного та білого, це може свідчити про внутрішній конфлікт, з яким маля не може впоратися.
У якій послідовності малюк намалював членів родини? Якщо першим він намалював себе, то це зовсім не свідчить про його егоцентричність. Адже на аркуші паперу він створює свій унікальний світ. А якщо на малюнку намальована тільки дитина, то потрібно задума¬тися. Можливо, це означає, що вона випробовує почуття самотності й не сприймає себе «частиною родини». Після себе дитина найчасті¬ше малює того члена родини, який для неї є найбільш важливим. Наприкінці, звичайно, з'являються кішки або собаки. Зверніть увагу на «братів наших менших», якщо вони раптом з'являються на другому місці. «Мені самотньо»,— повідомляє Вам Ваш малюк.
Що означає «забування» когось із родичів у малюнку? Швидше за все, цей «хтось» маляті неприємний.
Може бути, це маленька помста за недавню образу або торішнє покарання. Або просто, із цією людиною в дитини відсутній емоційний контакт. Вся родина тримається за руки, усі посміхаються — от малю¬нок, що свідчить про те, що дитині добре зі своїми домашніми. А якщо мама, тато, маля намальовані окремо, ще й невеселими, подумайте, чому маля саме такою бачить Вашу родину. Часто можна спостерігати, як малюк малює окремо братиків або 
 
сестричок. Так іноді він повідом¬ляє нам про те, що ревнує батьків і прагне їхньої уваги.
Малюк намалював себе занадто малим? Можливо, він вважає себе надто залежним від батьків або недооцінює свої можливості. Намагайтеся частіше хвалити його та підкреслювати будь-які позитивні моменти. Той персонаж або предмет, що викликає в дитини найбільшу тривогу, зоб¬ражується більшим натиском олівця, заштриховується або обводиться. Частини обличчя й тіла — найголовніші деталі малюнка. Відсутність якої-небудь деталі насторожує. Якщо хтось часто сварить дитину, то малюк запросто може забути намалювати йому рот, щоб «не кричав».
А тепер намагайтеся відчути настрій усього малюнка. Які емоції він передає? Що в цій картинці Вас насторожило? Після того, як Ви визначите емоційний стан свого маляти, спробуйте розглянути це що¬до своєї родини. Хваліть дитину, якщо помітили низьку самооцінку. Налагоджуйте стосунки маляти з тим членом родини, що намальова¬ний на занадто великій відстані від художника.
Як хочете зрозуміти дитячий малюнок?
Виберіть момент, коли в дитини буде гарний настрій, і запропонуйте їй помалювати.
Запропонуйте маляті намалювати Вашу родину або родину яких-небудь звірят.
Не будьте поруч із дитиною, коли вона буде малювати.
Не обговорюйте при маляті результати малювання,— йому це зовсім ні до чого.
За допомогою своєї інтуїції намагайтеся побачити в малюнку все те, що маля хотіло Вам сказати.
 
 
 
 
 
ДИТЯЧИЙ САДОЧОК
Є діти, які ходили або ходять до дитячого садочку. А є такі ма¬лята, які в дитячому садочку ніколи не були й ніколи туди не потрап¬лять. Так що ж краще для дитини — ходити туди або бути вдома під надійним доглядом?
Серед батьків є приблизно нарівно прихильників обох точок зору. Мами, які «захищають» виховання в дитячому саду, звичайно, міркують дуже логічно. Де, як не в дитячому садку, малюк навчиться будувати відносини з дітьми? Адже мало хто із батьків здатний на¬вчити домашню дитину розв'язувати конфліктні ситуації, домовлятися, знайомитися. Особливо дитячий садочок необхідний екстравертам — сангвінікам і холерикам. Вони сприймають інформацію про світ і про себе за допомогою спілкування з оточуючими. Саме тому таким маля¬там потрібна група дітей, а не один-два друга. І домашнє спілкування з дорослими не може компенсувати спілкування з однолітками. Тільки в садочку в маляти формується досвід нормального спілкування. У то¬му числі — і з дорослими. Але не з батьками, а з вихователями. Але ж з ними дитина будує зовсім інші відносини, ніж зі своїми домашніми. Тут і дистанція більша, і робити можна далеко не все.
Крім того, мало хто з батьків здатний привчити «домашню» ди¬тину до режимних моментів — раннього ранкового підйому, вживання їжі та занять за розкладом. А дитині це необхідно. У дитячому садочку це відбувається практично саме по собі.
Не всі батьки можуть спокійно займатися зі своїми малятами. Набагато простіше погратися, просто поспілкуватися. Як тільки почи¬наються заняття, мами нервують і сваряться. От у садочку день дитини наповнений цікавими заняттями, які відбуваються в ігровій формі. І, головне, що вона займається не одна, а разом з іншими дітьми.
Перші виступи на дитячих ранках дають малюкові початковий досвід публічних виступів. Він стає сміливим. Його вже навряд чи злякає велика кількість слухачів або громадська увага.
Але й ті мами, які виступають за «домашнє» виховання, почасти праві. Кожна дитина індивідуальна. Зустрічаються такі малята, які ніяк не можуть звикнути до садка. Минають два, три тижні, а вони все плачуть, не відпускають 
 
 
маму. їм невесело в групі, ігри й заняття їх не цікавлять. Тому, якщо Ваше маля хворіє і надмірно вразливе, якщо його реакція на садочок неадекватна (блювота, істерики),— краще відмовтеся поки від відвідування дитячого садочку хоча б на певний час.
Складніше всього переносять похід у дитячий садочок діти-інтроверти. їм складно звикнути до нової обстановки, їм важко налагодити контакти з іншими дітьми.
Тут потрібний особливий підхід: знайомство з дитячим садочком потрібно починати потроху, приводити не на цілий день, а на годинку тощо. Якщо Ви зазнали невдачі, то тоді потрібно почекати кілька мі¬сяців і спробувати ще раз.
 
Не слід відразу ставити знак рівності між дитячим садочком і хворобами. Зустрічається чимало випадків, коли маля, приходячи до дитячого садочку, перестає хворіти. Тому, запланувавши похід до дитячого садочку, не думайте про те, як часто буде хворіти Ваша дитина. Краще займіться загартовуванням. Позитивні думки батьків допоможуть маляті скоріше адаптуватися.
Чи віддавати дитину до дитячого садочку?
Якщо малюк активно хоче спілкуватися з дітьми та досить самостій¬ний, можете сміливо віддавати його до дитячого садочка.
Якщо в перші дні дитина вередує і не відпускає маму, наберіться терпіння та намагайтеся заспокоїти її.
Перший час забирайте її раніше.
Якщо минуло вже дві-три тижня, а малюк так і не адаптувався до нової обстановки, потрібно повернути його додому та повторити все через якийсь час.
Якщо Ви вирішили віддати дитину до садочку, якомога раніше зай¬міться загартовуванням.
Якщо Ви вирішили виховувати малюка вдома самостійно або за допомогою няньки, обов'язково стежте за тим, щоб у маляти була можливість спілкування з його однолітками.
ДІД  МОРОЗ
Із наближенням Нового року ми все частіше говоримо маляті: «От будеш себе добре поводити, Дід Мороз принесе тобі подарунки». А потім настає момент зустрічі із самим Дідом Морозом — на ранку в дитячому садочку або вдома. Досить часто буває, що діти лякаються «доброго дідуся». Чому це відбувається?
Спробуємо розібратися. Дитина бачить велику незнайому людину з великим мішком, червоним носом і бородою, що закриває половину об¬личчя. Як правило, в акторів, що грають роль Діда Мороза, гучний, добре поставлений голос. Чому ж малюк повинен радіти приходу такого дідуся й не повинен лякатися? Його реакція абсолютно нормальна. Забратися до мами або тата на руки і сховати обличчя, відмовитися розповідати віршик, навіть, незважаючи на обіцянки безцінних подарунків тощо.
Перш, ніж Ви вирішите, чи запрошувати Діда Мороза, добре зважте всі «за» й «проти». Якщо дитина ще занадто мала, досить бу¬де якої-небудь зимової казки, Діда Мороза у вигляді ляльки-іграшки або навіть картинки в книжці. Тато теж може пограти в Діда Мороза й надягти яскраву шапочку. Але й тільки.
Крім того, потрібно обов'язково враховувати індивідуальні особливості дитини. Якщо малюк активний, товариський, легко йде на контакт із дорослими, не лякається незнайомих людей і швидко адаптується до незнайомих умов, можете спробувати запросити Дідуся Мороза. Не забудьте заздалегідь домовитися, які конкурси можуть за¬цікавити Вашу дитину, чого вона може злякатися, до чого звикла.
Якщо маля боїться, тримається за маму, коли потрапляє в яке-небудь нове місце, лякається чужих людей,— тоді потрібно почекати наступного Нового року.
Замість свята й радості Ви отримаєте сльози й переляк.
Дуже часто буває, що навіть на святі в дитячому садочку пере¬буває пара малят, які голосно плачуть, побачивши Діда Мороза. А вже вірші почитати під ялинкою їх не вмовиш ні за які пряники. Якщо припускаєте, що події можуть розгортатися таким чином, намагайтеся підготувати дитину заздалегідь. По-перше, розповідайте їй, хто такий Дід Мороз, де живе, коли і до кого приходить. Почитайте разом казки про Діда Мороза, подивіться мультфільми. По-друге, якщо захочете, напишіть разом із дитиною лист Дідові Морозу, адже його адреса тепер є в Інтернеті. Якщо Ви відправите такий лист електронною поштою, то незабаром отримаєте відповідь — листівку від Дідуся Мороза. Тоді на ранку підготовлена дитина не злякається загримованого актора, а буде сприймати образ таким, як потрібно,— справедливим, добрим дідусем, що приносять дітям подарунки.
Якщо Дід Мороз прийшов, а маля відмовляється розповідати вірш, не наполягайте. Зустріч із новим персонажем і так є стресом для дитини.
 
 
 
Нічого страшного, у наступному році вона обов'язково розповість цей вірш і не буде вередувати.
Багато батьків цікавляться, коли дитині необхідно говорити про те, що Дід Мороз — усього лише вигаданий персонаж. Не кваптеся! Адже такі ілюзії допомагають дитині розвиватися. Завдяки Дідові Морозу ді¬ти отримують можливість ставити мету та реалізовувати її. Наприклад, маля знає, що якщо буде добре поводитися, то Дід Мороз принесе в по¬дарунок саме те, що він просив. І дитина намагається щосили.
А коли настане час, Вам і розповідати нічого не потрібно буде: мовляв, немає ніякого Діда Мороза,— це мама з татом тобі подарунки
 
 
 
приносять і під ялинку кладуть. Зате в пам'яті дитини на все життя залишаться чарівні моменти дитинства.
Як організувати зустріч із Дідом Морозом?
Подумайте, чи досить дорослий Ваш малюк, щоб без переляку зу¬стрітися з Дідом Морозом.
Підготуйте дитину до цієї зустрічі — розповідайте про Діда Мороза, покажіть картинки, мультфільми.
Будьте поруч, це додасть маляті впевненості.
Не сваріть та не дорікайте дитину, якщо вона поводиться не так, як Ви очікували.
 
 
 
ДРУЖБА
Людина по природі соціальна та із самого народження має потре¬бу в спілкуванні. Дитина розглядає добрі очі мами, торкається татового обличчя, хапає брата за ніс. Найцікавішим для маляти є спостерігання за живими об'єктами, вивчення обличчя, розгляд однолітків. Малюк підростає і уже до двох років чекає від ровесників співучасті у витів¬ках і забавах: «Я можу з розбігу стрибнути в замет, а ти?» Біганина, веселі лементи, розкуті рухи — от і все спілкування. Уже на третьо¬му році життя маленькі карапузи починають «дружити». І як тільки з'являються дружні стосунки, тоді ж з'являються й дитячі проблеми в спілкуванні з однолітками. Дорослі раптом помічають, що дитина ні за що не бажає ділитися іграшками, іноді реагує агресивно, а то й зовсім прагне уникнути спілкування з кимсь із дітей. Для маляти 2-3 років це цілком нормально. Саме з такої суперечливої поведінки звичайно і починаються дитячі контакти. Дитина тягнеться до сво¬го однолітка, але поки ще не вміє перебороти свій дитячий егоїзм, домовитися про умови гри. У цьому віці контакти дітей ситуативні, малозмістовні та часто конфліктні. Діти скоріше грають поруч кожний у свою гру, лише зрідка оцінюючи гру сусіда або ненадовго беруть участь у ній. Дитині необхідне спілкування з однолітками — із цим фактом не посперечаєшся.
Маля, що не має друзів, викликає побоювання з точки зору повно-цінного розвитку особистості. Навіть найтісніші стосунки з батьками не можуть замінити гру з іншими дітьми.
Хоча трапляється, що мами вирішують до школи «поберегти» малюка від друзів.
Минає час, і за допомогою дорослого дитина вчиться грати в гру разом із однолітками. Вона засвоює закон «черговості» і розуміє, що, віддаючи іграшку, може отримати натомість іграшку іншої дитини. До семи років діти вже можуть спілкуватися не тільки із приводу гри. Вони обмінюються думкою з того або іншого питання, порівнюють свої вміння й знання. Але тепер найголовніше для дитини в спілкуван¬ні — прагнення завоювати повагу однолітка. 7-літня дитина стурбована не стільки тим, із ким і в що пограти, скільки своєю репутацією в ото¬ченні тих дітей, думку яких вона цінує. Завойований авторитет дитина буде відстоювати всіма силами, вона готова навіть змінити вже сфор¬мовані 
 
стереотипи власної поведінки, якщо однолітки їх не схвалюють. Така група інших дітей, що мають вагу для малюка, дає йому психічну стабільність та емоційний комфорт. За своїм вмінням зав'язувати кон¬такти ми можемо розподілити дітей на замкнуті і товариські. У будь-якій дитячій групі завжди можна помітити і тих, і інших малят. Вони відрізняються за ступенем їхньої активності в налагодженні контактів із ровесниками. Хтось сам виявляє ініціативу та після багатьох проб і помилок знаходить свою групу, в якій із задоволенням перебуває. Хтось довго придивляється до ігор ровесників, йому подобається, як вони грають, і він сам би не проти пограти, але не може перебороти сором'язливості та увійти до колективу. Хоча, якщо ініціативу виявить інша дитина, соромливий малюк буде цілком успішно спілкуватися.
Але є діти, яких однолітки активно відштовхують. Це не завжди забіяки та «агресори». Нерідко це малята, які через ті або інші причи¬ни різко відрізняються від однолітків поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, що часом істотно випереджає середній рівень. Причини, за яких одні діти завжди виявляються лідерами і без зусилля освоюються в будь-якій компанії, а інші або не хочуть, або не можуть завоювати прихильність однолітків, не до кінця з'ясовані. Одні психологи вва¬жають, що товариськість — спадкоємна риса характеру. Інші поясню¬ють її раннім життєвим досвідом малюка: якщо в перші тижні життя він достатньою мірою отримував тепло, турботу і любов, то знайшов своєрідне почуття «довіри до світу», що і робить його активним, смі-ливим й товариським щодо інших однолітків. Дитина, що не пройшла «школи» спілкування з однолітками, випадає з дитячого культурного середовища з його неписаними законами і правилами. Вона не вміє «говорити» з однолітками їхньою мовою й, природно, відштовхується ними. Дитина незадоволена таким спілкуванням і стає агресивною.
Якщо дитина чутлива до переживань інших, доброзичлива, уміє співпереживати, то є багато дітей, які хочуть із нею дружити. До дріб¬них конфліктів між дітьми необхідно ставитися спокійно. Сварки, як відомо, немає лише там, де одна людина.
Гуляти тільки з батьками для дитини — не кращий варіант. їй потріб¬но вчитися вибудовувати стосунки, спілкуватися, заводити друзів.
 
Дошкільний період — час розвитку інстинкту жити в колективі, набуття комунікативних навичок, уміння відповідати не кулаком, а словом, заслуговувати на довіру та повагу Конфлікти — це частина людського спілкування; хвилюватися необхідно, якщо їх між дітьми взагалі нема. Це протиприродно.
Розкажіть своєму малюкові просте правило: стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. І особистим прикладом демонс-труйте, як саме це робити.
Навчити дружити наших малят ми зможемо тільки тоді, коли самі перестанемо сваритися. Часто причини конфліктної поведінки приховуються в непевності, низькій самооцінці одного з учасників стосунків. Дитина намагається заслужити повагу й привернути увагу будь-яким способом: сильніше вдарити, болючіше вкусити, напакости¬ти, замазати, ущипнути, відібрати. Якщо малюк спровокував бійку або скривдив іншу дитину, підійдіть до потерпілого, пожалійте й вибачтеся за свого. Підсвідомо пустун чекає, що Ви будете сварити його, він поч¬не плакати й отут, нарешті, отримає своє: розраду й турботу. Звертайте увагу на малюка, коли він добре поводиться, а не коли всі скаржаться на його витівки.
 
Як навчити малюка дружити?
Із самого раннього дитинства давайте дитині можливість спілкуватися з дітьми якнайбільше.
Учіть малюка бути уважним до оточуючих, співпереживати, розуміти інших людей.
Діти з адекватною самооцінкою набагато легше встановлюють кон¬такти з оточуючими. Подбайте про дитячу самооцінку.
Покажіть маляті способи виходу з конфліктних ситуацій.
Демонструйте позитивний приклад гармонійного спілкування з ото-чуючими.
 
 
ЕГОЇЗМ
Хто такий егоїст? Людина, що любить тільки себе, не чуйна до оточуючих, яка не зважає на їхню думку. Дідусі та бабусі іноді можуть сказати батькам: «Егоїста виховуєте!» Чим же погана егоїстична пози¬ція для дитини?
Насамперед, така дитина є зовсім байдужою до інших дітей, їй однаково, хто з нею товаришує або грається. Вона зосереджена не на стосунках, а на предметах. їй цікаві книжки, насолоди, іграшки. У ситуації гри з іншими дітьми дитина-егоїст може бути грубою, агре¬сивною, здатною штовхнути або вдарити. Але така позиція дуже небез¬печна, насамперед, для неї самої. Поступово діти, з якими спілкується малюк, починають його уникати. Вони не беруть його в спільні ігри, намагаються менше спілкуватися. І дитина незабаром залишається без загальної уваги і визнання.
Егоїстичних дітей однолітки недолюблюють. Вони не хочуть із ними гратися, а тим більше — дружити. Такі діти рано або пізно опиня¬ються на самоті. Минає час, і вони починають це розуміти, страждати, обвинувачувати інших, але від цього стають ще агресивнішими й во¬рожішими й, звичайно ж, викликають ще більшу ворожість оточуючих. Відчуженість від однолітків та егоїстичність дитини збільшується.
Що ж робити, якщо Ви помітили в малюка ознаки егоїзму? По-перше, не панікувати. Ситуацію ще цілком можна виправити. Не по¬трібно називати дитину егоїстом.
Мами дуже люблять таку голосну фразу: «Ти такий же егоїст, як і твій батько».
Такі речі робити взагалі неприпустимо. Для дитини природно почувати й знати, що вона схожа на батьків. Слово «егоїст» для неї незрозуміле. Але в маминих інтонаціях вона відчуває негативні нотки. Ви маєте можливість пояснити дитині, що потрібно бути уважним, наприклад, до людей похилого віку. Однак вимовляти гучні слова да¬ремно, якщо за цими словами не знаходяться реальні справи та вчин¬ки. Улюбленій бабусі можна зателефонувати, сходити до неї в гості, разом із дитиною приготувати їй подарунок, намалювати картину.
 
Щоб Ваша дитина виросла людиною чуйною, демонструйте їй приклад своєї поведінки.
Щоб малюк вчився про кого-небудь піклуватися, придбайте свійську тварину. У турботі про неї саме й виявляється почуття жалю, співпереживання. У дитини просто буде менше часу, щоб за¬циклюватися на собі.
Молодші братики і сестрички — теж гарні ліки від егоїзму. Тому не-складні турботи Ви цілком можете перекласти на плечі маленького помічника.
Як не виховати дитину егоїстом?
Демонструйте особистий приклад. Якщо Ви товариські, умієте вислу¬хати думку іншої людини, і вона Вам небайдужа, Ваше маля навряд чи виросте егоїстом.
Надайте дитині можливість подбати про кого-небудь.
Заведіть свійську тварину і покладіть на малюка частину обов'язків щодо догляду за нею.
Не залишайте без уваги ситуації, коли дитина зневажливо ставиться до інших людей.
 
 
ЕНУРЕЗ
Якщо Ваш малюк фізично і психічно здоровий, а з ним раптом почали відбуватися неприємності вночі, то, ймовірно, що причина — у відчутті ним психологічного дискомфорту. Такий дискомфорт ви¬никає у дітей, яким не вистачає проявів і доказів батьківської любові. Тому, якщо лікарі розводять руками і не можуть визначити причину енурезу, намагайтеся самі її знайти. Подумайте, чи досить часу Ви проводите зі своєю дитиною? Чи не займаєте Ви надто непохитну пе¬дагогічну позицію щодо дитини? Чи все благополучно у Вашій родині? Чи можете Ви назвати Ваші подружні стосунки гармонійними?
Крім дітей, що страждають від браку уваги, ласки, емоційної близькості з батьками, особливо з мамами (у дівчаток, починаючи з 4-х років, причина може полягати в негармонійних стосунках із татом), енурезом страждають і діти, які дуже болісно переживають розлучення між батьками.
Якщо дитина відчуває дефіцит батьківської любові, почуває себе незахищеною, то вона несвідомо використає прийоми нічного контролю за батьками, щоб довести їм, що ті недостатньо добре піклуються про неї вдень. Якщо дитина тиха і боязка, то далі енурезу справа звичайно не йде. Якщо дитина агресивна, то вона заявляє про незадоволення своїх потреб у більш категоричній формі — нічному енкопрезі.
Якщо в родині часто відбуваються сварки між батьками, голосні скандали, то своєю нічною поведінкою діти, що страждають енурезом, намагаються поєднати батьків, хоча б у своєму ліжечку. Якщо батьки не беруть до уваги сигнали, що виходять із підсвідомості дитини, то вона може занедужати більш серйозно.
Якщо особливості темпераменту мами не збігаються з особливос¬тями дитини (імпульсивну, активну матір дратує боязкий, заглиблений у себе син), а її погляди на виховання не відповідають її сутності, то замість того, щоб допомагати дитині знайти себе, вона буде «вклада¬ти» у неї свої уявлення про навколишній світ. Нічне нетримання сечі в дітей, чиї батьки мають досить непохитну педагогічну позицію,— це несвідоме рятування від нав'язливого тиску батьків.
 
 
 
Намагайтеся довести малюкові, що Ви дуже його любите. Забез-печте йому відчуття захищеності.
Гармонізуйте Ваші подружні стосунки і ніколи не з'ясовуйте свої взаємини при маляті. Не будьте занадто суворими та вимогливими до дитини. Всі Ваші дії повинні бути зваженими і розумними.
Що робити, якщо Ваша дитина страждає на енурез?
Якщо Ви ще не зверталися до фахівців, то потрібно зробити це обов'язково. Лікарі (уролог і невролог) та психолог Вам обов'язково допоможуть.
Намагайтеся частіше говорити та доводити малюкові, як Ви його любите.
Не сваріть дитину за мокрі штанці, адже вона ні в чому не винна. Не вимикайте в дитячій кімнаті світло: часто діти не можуть заснути, боячись темряви. Переживання збільшують імовірність мимовільного сечовипускання.
Приголубте дитину перед сном і скажіть м'яко: «Мама й тато люб¬лять тебе. Якщо захочеш у туалет, поклич нас або встань із ліжечка сам».
Якщо ніч минула спокійно, похваліть дитину. Якщо ж неприємність все ж таки відбулася, не демонструйте, що Ви засмучені.
Не потрібно будити дитину, щоб посадити на горщик. Перерваний сон заважає повноцінному відпочинку. Крім того, малюк понадієть¬ся, що хтось інший розв'яже його проблему.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЖАДНЮГА
Кожній людині знайоме це почуття, коли зовсім не хочеться ді¬литися цукеркою, або дуже шкода віддавати улюблену іграшку — сам ще не встиг награтися. Те, що ми називаємо жадібністю, час від часу виявляється майже в кожного маляти. «Моє!», «Не дам!» — чується з пісочниці. І мами починають умовляти або соромити: «Поділися! Не будь жаднюгою! Як не соромно!» Але в малят це почуття найчастіше не буває постійним і виявляється в певній ситуації. А ми лякаємося і намагаємося виховати в дитині вміння ділитися!
Малюкові подарували нову іграшку. Він із задоволенням граєть¬ся з нею, міцно притискає її до себе. Він оберігає її від інших дітей, а якщо хтось спробує заволодіти нею, то маля плаче і ховає іграшку за спину. Але назвати це проявом жадібності ще не можна. Просто для дітей характерною є така поведінка, коли їм складно облишити щось яскраве, гарне.
Після трьох років дитина вже розуміє, що якщо вона не буде ділитися своїми іграшками, то з нею ніхто не захоче грати. І тому вона поступово вчиться будувати стосунки з іншими дітьми, йти на поступ¬ки, хоча робить це дуже неохоче.
Дуже часто дитина є жадібною саме з тими, до кого ставиться не¬довірливо, недружелюбно або зовсім вороже.
Причому це можуть бути не тільки однолітки, які дражнять і кривдять, або малознайомі дядьки й тітки, але навіть найближчі лю¬ди. Начебто б з усіма малюк готовий поділитися шоколадкою, але, як тільки черга доходить до бабусі, відвертається і тікає. А вся справа, ви¬являється, у тому, що в них із самого початку не було контакту: надто владна бабуся часто сварила онука, очікувала від нього беззаперечного підпорядкування, а «непокірливе дитя» ніяк не піддавалося. Так і заро¬дилося в душі онука неприйняття. Буває, жадібність провокує каприз або поганий настрій: перебуваючи під їхньою владою, мало яка дитина буде налаштована робити добрі справи.
Але іноді небажання дитини розлучатися із привабливим для неї предметом має куди глибший корінь. У віці від двох до чотирьох років у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюб¬лена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.
Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситу-аціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.
Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою во¬на не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, 
 
 
 
що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машин¬ку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість.
Обов'язково говоріть дитині і демонструйте всім своїм виглядом, як Ви задоволені та горді за неї, якщо вона поділилася з кимсь яблу¬ком, іграшкою. Чим частіше Ви будете заохочувати дитину ділитися з оточуючими і хвалити її за вияв щедрості, тим охочіше вона буде радувати своєю увагою Вас, інших родичів і своїх друзів.
Залучайте малюка до підготовки свят і особливо до приготування подарунків. Учіть його робити сюрпризи, пояснюйте, що приємно не тільки мати іграшки, але й дарувати їх іншим.
Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Адже якщо Ви говорите одне, а дитина бачить у Вашій поведінці зовсім інше, не чекайте того, що вона буде діяти відповідно до Ваших бажань. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.
Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Облиште дитину в спокої. Мине певний час, і вона сама зрозуміє, що разом збирати конструктор або запускати залізницю, лікувати ляльку або накривати на стіл набагато цікавіше. І поділиться із друзями.
Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.
Це може зумовити реакцію впертості: ну й нехай! Вона і сама не помітить, як наступного разу зробить все на зло. Чим частіше Ви бу¬дете називати її жаднюгою, тим більше вона буде схилятися до думки, що вона погана, та її ніхто не любить. От Вам і готовий комплекс не¬повноцінності, з яким важко любити інших та робити комусь добро.
Що робити, якщо Ваша дитина жадує?
У жодному разі не називайте її «жаднюгою».
Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не встиг-ла награтися.
Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.
Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.
Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.
 
 
ЗАБІЯКА
Кожна людина хоч раз у житті відчувала бажання кого-небудь ударити. Наприклад, за завдану образу. І, звичайно, кожна людина не один раз у житті потрапляє у стресову ситуацію. На такі екстремальні ситуації кожна людина реагує по-своєму. Природно, що є два типи реагування — агресивний і депресивний. І вже в ранньому дитинстві зрозуміло, який із типів більш властивий Вашій дитині. Якщо Ваш малюк обрав перший шлях і найчастіше відповідає на образу ударом, на агресію — агресією, то за відсутності контролю цього процесу про¬блеми Вам забезпечені.
Остерігайтеся заохочувати агресивні витівки, зворушуватися ними. Досить часто можна почути від мами пустуна й забіяки: «Це ж треба, який шустрий!» Дитина все чує і реагує адекватно. Мамі подо¬бається,— отже, так і буду поводитися. Звичайно, дитину необхідно присоромити, але все-таки пам'ятайте, що вона поки не здатна конт¬ролювати свої пориви. Якщо, наприклад, малюк утомився від зборів на прогулянку й париться в комбінезоні, поки Ви вовтузитеся з його черевиками, він може і ударити. На жаль, це нормально. Намагайтеся в критичних ситуаціях діяти швидко й спритно, не створюючи додат¬кових проблем.
Часто діти поводяться агресивно в період адаптації до садочка або школи. Адже для них зміна обстановки, колективу — це великий стрес.
Крім того, малюк вважає, що мама його кинула, коли залишила в дитячому садочку. Найчастіше малюк просто не вміє поводитися в новій групі однолітків. Тому, перш ніж піти до дитячого садочка, намагайтеся привчити дитину до нормального спілкування, наприклад, у пісочниці у дворі. Розкажіть та покажіть, як потрібно спілкуватися, як правильно відповідати кривдникам без застосування сили.
Як бути, якщо ніякі умовляння та пояснення не допомагають?
Іноді батьки вважають, що потрібно покарати дитину фізично, щоб вона на собі відчула, що таке біль.
Але цей спосіб небезпечний тим, що фізичне покарання може зумовити тільки напад відповідної агресії, і така поведінка закріпиться ненадовго.
У ситуації, коли необхідно зупинити забіяку, дії батьків май¬же завжди спрямовані на те, щоб зупинити ситуацію, а не на те, щоб зрозуміти дитину. А необхідно робити навпаки. Зробіть паузу. Покарати завжди встигнете. Подумайте, чому Ваша дитина так вчи¬нила. Образилася на малюка, з яким гралася, за те, що той відібрав улюблену іграшку?
Іноді причина агресивної поведінки глибша, і приховується вона в сімейних взаєминах. Як дізнатися, у чому саме справа? Часом потріб¬на консультація психолога, а іноді Ви можете виявити взаємозв'язок самі. Наприклад, старша дитина стає агресивною і б'ється в пісочниці з іншими 
дітьми після того, як Ви приголубили молодшу і приділили їй більше часу. Тоді потрібно не карати старшу, а якщо Ви розумієте причину, приділити їй трохи більше часу та частіше говорити, як Ви її любите.
 
Якщо в родині часті конфлікти між домашніми, дитина теж може відреагувати на такі події агресивною поведінкою. Але агресія буде спрямована зовсім не на маму або тата, тому що це неможливо. Не мо¬же дитина вдарити дорослого! Просто через певний час Ви будете вислухувати скарги виховательки, що Ваш син не знаходить спільної мови і з іншими дітьми.
Однак не завжди агресивна поведінка є наслідком прихованого щиросердечного дискомфорту. Іноді причина поверхнева, але для її усунення також будуть потрібні певні зусилля. Наприклад, дитина мо¬же бути забіякуватою, якщо в її родині прямо або побічно заохочується жорстокість. Для неї немає перешкод до того, щоб когось ударити — навпаки, це цілком нормальний варіант спілкування. Подумайте, чи не перегинає палицю тато, виховуючи із сина «справжнього чоловіка». Чи часто Ви пояснюєте малюкові прості істини про те, що бити іншу людину можна лише в самому крайньому випадку, тільки коли вичер¬пані всі мирні способи? І чи знає взагалі Ваше маля про ці способи? Чи вміє дитина миритися? Чи навчили Ви її гуманно ставитися до маленьких, до людей похилого віку?
Іноді дитина б'ється тому, що одного разу зрозуміла, наскільки зруч¬но в певних ситуаціях розв'язувати в такий спосіб свої проблеми. Відучити її користуватися таким способом розв'язання проблеми досить складно.
 
Що робити, якщо Ваша дитина б'ється?
Найперше намагайтеся з'ясувати, яка причина такої агресивної поведінки.
Іноді дозволяйте маляті побалуватися і «випустити пару».
Поясніть дитині, що розв'язувати проблеми можна і мирними спосо¬бами.
Разом із малям «придумайте» ці способи виходу із конфліктних ситуацій.
Не застосовуйте фізичне покарання, інакше маля засвоїть, що бити¬ся дозволено.
 
 
 
ЗАЗДРІСТЬ
Кожний із нас хоч раз у житті випробовував почуття заздрості. Наприклад, коли бачив, що комусь повезло більше, що в когось річ краща або гарніша. Почуття досади, що хтось прийшов першим на змаганнях, поступово змінюється негативними думками щодо пере¬можця. У дітей почуття заздрості виникає в той період, коли вони можуть правильно оцінити свої стосунки з однолітками й зрозуміти своє реальне місце в цих стосунках. Відбувається це зазвичай років у п'ять-шість.
Часто можна спостерігати таку ситуацію, коли дітлахи, що раніше дружно гралися всі разом, раптом об'єднуються проти одного з малят. Саме в цієї дитини сьогодні в руках виявилася яскрава, гарна іграшка. Інші діти стали дружно говорити, що її іграшка «погана» та «некраси¬ва». Справа закінчилася тим, що щасливого власника іграшки взагалі вилучили з гри.
Якщо Би помітили у своєї дитини прояв заздрості, для початку на¬магайтеся зрозуміти, чому саме заздрить малюк.
Наприклад, у когось із дітей він помітив нову іграшку або гар¬ну річ. Можливо, дитині просто хочеться мати таку ж іграшку, мо¬же, вона взагалі про неї давно мріяла. Аде може бути й таке, що для Вашої дитини важливішим є перебування в центрі уваги, отримання визнання своїх однолітків. Маляті нескладно помітити, що та дитина, що принесла іграшку, виявилася в центрі загальної уваги, діти охо¬че з нею граються і дуже добре до неї ставляться. Тоді Вам потрібно поспостерігати за своїм малюком. Можливо, у нього є деякі труднощі в спілкуванні, йому не вистачає уваги, і він вважає, що якщо в нього буде така іграшка, то увага дітей йому забезпечена. У цьому випадку Ви повинні допомогти дитині, навчити її спілкуватися і завойовувати увагу іншим способом. Частіше створюйте малюкові ситуації, де він зможе спілкуватися з дітьми різного віку. Намагайтеся частіше хвали¬ти дитину, щоб створювати їй позитивну самооцінку.
Іноді заздрість виникає в братів і сестер в одній родині. Наприклад, молодша дитина заздрить старшій, що тій більше дозволено. Або, навпаки, старша дитина заздрить малюкові, що тому дарують більше іграшок або приділяють більше часу батьки. Отут уже все залежить
від дипломатичності дорослих. Але залишати таку ситуацію без уваги ніяк не можна. Причини такої дитячої заздрості — у неправильному розподілі батьківської любові та уваги.
Існує така думка, що заздрість частіше виникає серед дівчаток.
Це не зовсім так. Просто дівчатка яскравіше виявляють свої емо¬ції. Хлопчикам почуття заздрості теж притаманне.
Якщо Ви помітили, що дитина часто розповідає, що «у Василька є такий гарний альбом», а «у Світланки пухнате смішне щеня» і «Я теж таке хочу», проаналізуйте дитячу поведінку останнім часом.
 
 
 
Нічого особливо ненормального у виявах дитячої заздрості не¬має. Вона супроводжує розвиток у дитини прагнення до визнання. Але пояснити маляті, що заздрити недобре і соромно, дорослі повинні.
А якщо заздрять Вашому малюкові? Адже в такій ситуації він теж цілком може опинитися. Поясніть маляті все з позиції іншої ди¬тини — що вона почуває, як злиться або ображається. Розповідайте дитині, що не слід дражнити дітей новою іграшкою, що кожній дитині хочеться таку ж, і потрібно ділитися, дати погратися.
Що робити, якщо Ваша дитина заздрить іншим дітям?
Зрозумійте причину заздрості.
Якщо заздрість зумовлена просто бажанням мати чужу іграшку, на-магайтеся пояснити маляті, що це — чужа річ, і пограти нею можна тільки з дозволу власника.
Якщо Ви помітили, що малюк заздрить популярності іншої дитини, слід звернути увагу на те, як він спілкується з дітьми, й навчити його завойовувати увагу та авторитет у дитячій групі.
 
 
 
 
 
 
 
 
ЗАСИНАННЯ І ПРОБУДЖЕННЯ
Здавалося б, яка маленька проблема! Подумаєш, малюк важ¬ко засинає... А зранку його не витягнеш із ліжка! Але для багатьох батьків саме з важкого підйому починається кожний робочий день. І закінчується такий день тим, що малюк ніяк не хоче заснути. Він просить почитати, посидіти з ним поруч, проспівати пісеньку, і так триває довго-довго.
Важке ранкове пробудження найчастіше пов'язане з порушенням режиму дня. Якщо малюк не спав вдень, пізно влігся ввечері, так ще й заснув не відразу, от Вам і результат. Але ж, якщо пам'ятаєте, пере¬дача «На добраніч, діти!», що демонструвалася по телевізору в нашому дитинстві, закінчувалася в 21.00, і передбачалося, що відразу ж після її перегляду діти йдуть спати. Сьогодні ж батьки дуже рідко дітей ук¬ладають спати в цей час. Та й перед сном вони дивляться зовсім інше: новини разом із батьками або американські мультфільми. Денний сон теж буває далеко не у всіх малят. Є такі діти, які вже із трирічного віку відмовляються від денного сну. Тому, якщо Ви хочете, щоб малюк лег¬ко і з гарним настроєм прокидалося зранку, відрегулюйте його режим сну та пильнуйте за цим протягом дня.
Коли Ви будите дитину зранку, не кричіть голосно, не стягуйте з неї ковдру. Пробудження повинне бути повільним і спокійним.
Увімкніть неяскраве світло, неголосну музику, погладьте малюка, покличте його тихенько на ім'я. Щоб день минув добре, нехай дитина, ще лежачи в ліжечку, зробить декілька вправ-потягувань. Відразу під¬хоплюватися з ліжка теж не потрібно, можна опустити ніжки й трошки посидіти, а вже потім переходити до активніших дій. Через декілька хвилин, коли дитина зовсім прокинулася, можна увімкнути яскравіше світло й гучніше музику, зробити з дитиною зарядку. Тоді бадьорість і гарній настрій забезпечені Вам на весь день.
 
 
 
Наприклад, увечері в той самий час разом із дитиною відправ¬ляйтеся подихати свіжим повітрям хоча б на двадцять хвилин. Після повернення можете пограти в спокійні ігри (настільні) або почитати книжку. Якщо ж малюк дуже наполягає на перегляді мультфільму, можете запропонувати йому короткий мультсеанс (не більше десяти-п'ятнадцяти хвилин). Але мультфільм повинен бути добрим та обов'язково із гарним кінцем.
Якщо дитина боїться темряви або просить не замикати двері, прислухайтеся до такого прохання. Можливо, саме страхи і тривоги заважають їй швидко заснути. Нехай там, де вона спить, горить не¬яскраве світло. Ви зможете його вимкнути, коли дитина засне.
Прагніть до того, щоб дитина засинала в гарному настрої. Не сваріть її ввечері, не карайте, інакше вона буде хвилюватися і не зможе заснути. Ще гірше, якщо дитина засинає в сльозах. Тоді, швидше за все, уночі її будуть мучити кошмари, і вона зовсім не виспиться.
Посидьте поруч, погладьте малюка, зробіть йому приємний ма¬саж. Якщо він просить, візьміть його на руки і трішки покачайте, так Ви створите дитині відчуття спокою та захищеності.
Всі діти люблять засинати з м'якими іграшками. Нехай у Вашої ди¬тини буде така іграшка саме для сну.
Скажімо, ведмедик, з яким добре засинати. Беріть його із собою, якщо подорожуєте, підкладайте дитині, якщо вона ніяк не може за¬снути.
Казка, прочитана мамою або татом на ніч тихим голосом, заколи¬сує дитину і налаштовує її на спокійний сон. Колискова пісенька ніби¬то говорить маляті: «Спи спокійно, мама поруч, мама тебе любить».
Не вкладайте малюка спати голодним або, навпаки, відразу після вечері. Провітріть спальню перед сном. І якщо Ви звикнете дотримува¬тися цих нехитрих правил, Ваше маля міцно і солодко засне.
 
Як зробити так, щоб пробудження і засинання були легки¬ми?
Дотримуйтеся режиму дня.
Не позбавляйте малюка денного сну.
Перед сном грайте з дитиною в спокійні ігри.
Співайте колискові.
Ніколи не сваріть маля перед сном.
Дайте дитині м'яку іграшку.
Не будіть дитину різко.
Перехід від сну до пробудження повинен бути поступовим.
 
 
 
ІНТЕРНЕТ
Сучасні діти отримують значний обсяг інформації не тільки з телевізійних програм. Найбільше джерело інформації для дитини, що зазнає найменшого контролю,— це Інтернет. Із чим зіштовхується дитина, потрапляючи у Всесвітню мережу?
По-перше, із різноманітними чатами, форумами, ICQ, сайтами знайомств. Багатьох батьків зовсім не турбує той факт, що дитина годинами сидить біля комп'ютера або навіть ходить в Інтернет-кафе.
 
«Що страшного,— запитає батько,— якщо дитина в Інтернеті по спілкується зі своїми однолітками?»
Можливо, що й нічого поганого. Але в цьому і полягає підступ¬ництво інтернет-спілкування, що ніколи не знаєш, хто твій співрозмов¬ник. Домагання педофілів через Інтернет щорічно зазнають близько 30% юних користувачів мережі. Адже дитина за своєю суттю дуже довірлива. Досить часто такі дорослі співрозмовники провокують дитину на непотрібні в цьому віці фантазії, наполягають на реальній зустрічі.
Також чималу небезпеку для дитини являють онлайнові магазини, віртуальні казино, сайти-«халяви». Саме онлайнові ресурси лідирують у списку причин, що спонукають дитину красти гроші в батьків. За ба¬жанням тут можна купити абсолютно все: і музичні диски, і іграшку, що сподобалася. А у віртуальному казино, що заманливо пропонує виграти значну суму, так і хочеться випробувати свою удачу.
 
 
Багато батьків цікавляться, в якому віці дитині можна дозволити «ходити» в Інтернет. Відповідь дуже проста: у тому віці, коли Ваша дитина вже повністю усвідомлює свої вчинки, зможе відокремити ко¬рисне й потрібне від шкідливого й небезпечного.
Крім того, незміцніла дитяча психіка ще не готова до атаки 
професійної реклами, адже Інтернет переповнений помітними заго¬ловками. І дитині так і хочеться клацнути мишкою, щоб побачити щось загадкове. Тому намагайтеся не пускати процес користування Інтернетом на самоплив.
Регулярно  цікавтеся,  які  сайти  відвідує  Ваша  дитина,  що  цікавого вона  там  довідалася.
Не завадить і самому побувати на цих сайтах та подивитися, чим цікавиться Ваша дитина.
Якщо Ви не в змозі регулярно контролювати цей процес, звер¬ніться до професіоналів, які поставлять на Ваш комп'ютер необхідні «фільтри», що закривають доступ на порносайти та інші «недитячі» ресурси.
 
Як зробити так, щоб Інтернет давав дитині користь, а не за¬шкоджував?
Поясніть дитині, що її співрозмовники в мережі — люди незнайомі, тому не слід ділитися особистою інформацією, розповідати про свою родину, а тим більше зустрічатися.
Забороніть дитині публікувати в Інтернеті свою домашню адресу, домашній та мобільний телефон, посилати незнайомим людям свої фотографії.
Контролюйте доступ дитини до небажаних ресурсів.
Розповідайте дитині про віртуальні казино, безкоштовні сайти та онлайнові магазини. Поясніть, що платити однаково доведеться, причому з батьківської кишені.
 
 
 
 
 
 
 
ЇЖА
їжа — чи не найважливіше питання для батьків. Із перших днів життя дитини ми хвилюємося, щоб вона з'їла не багато й не мало, щоб апетит був відмінний. І це виправдано, тому що їжа — основа не тільки розвитку, але й виживання.
Батьків дуже турбує, коли маля мало їсть. Наприклад, коли ма¬лятам виповнюється півтора-два роки, багато хто з них стають «малоїжками». Це відбувається тому, що під час грудного вигодовування в організмі маляти накопичується жировий запас, що потрібний на початку переходу до справжньої дорослої їжі.
Дорослі часто не звертають уваги на причини поганого дитячого апетиту.
Ну чому, коли ми не хочемо їсти спекотного літнього дня, наші діти повинні їсти так само, як звичайно? Насильницьким годуванням в такому випадку Ви досягнете тільки зворотного результату.
Знижується апетит і під час хвороби. Але це природно для людсько¬го організму! Так чому ж ми щосили намагаємося нагодувати захворілого малюка, умовляючи його, що чим більше він з'їсть, тим скоріше видужає? Організму просто важко в такому ослабленому стані перетравлювати їжу.
Погодьтеся з тим фактом, що немовля прекрасно знає, коли йому настав час їсти. І воно голосно сигналізує нам про це своїм лементом. А от момент насичення для багатьох мам незрозумілий: «Може, маля просто утомилося смоктати або захотіло спати, але ще не наїлося?» А коли дитина підростає, мами так само не хочуть чути, що маля вже наїлося і більше не хоче. Як це так,— не хоче? У такому віці дитина обов'язково повинна з'їсти стільки-то грамів такого-то продукту! І отут-то і починається насильницьке годування.
Будьте спокійні! У кожної дитини від природи прекрасно розвинене почуття самозбереження, і тому голодувати вона не буде.
А якщо Ви в родині не домовилися, і бабуся є затятою прихиль¬ницею «теорії годування за будь-яких умов», Ви дотримуєтеся демо¬кратичної позиції, а тато вважає, що можна діяти залежно від обставин, дитина дуже незабаром зрозуміє, що всіма Вами можна маніпулювати. І тоді стережіться! їсти краще вона не буде, а от Ви з нею намучитеся. Тому насамперед, домовтеся — змушувати малюка їсти чи ні.
Дуже важливо, як організований у Вашій родині режим харчу¬вання. 
 
 
Є такі родини, в яких їдять суворо у визначений час, а є такі, де можуть перекушувати майже весь день. Мами, які дотримуються дру¬гої позиції, щиро вважають, що вчиняють добре. Адже дітям корисно дробове харчування — невеликими порціями декілька разів на день. Дотримуватися режиму 
харчування, звичайно, не зашкодить, особливо старшим дітям. Але неправильним буде і повне скасування перекусів. Головне — що саме ми даємо «погризти» маляті. Фрукти, несолодкі су¬харики зі звичайного хліба у невеликих кількостях, сухофрукти — так, мабуть, буде добре. А цукерки, булочки й тістечка не повинні бути доступні постійно.
Багатьом дітям властива одноманітність у виборі продуктів хар-чування. Вони люблять лише декілька продуктів або їхнє сполучення і без ентузіазму погоджуються спробувати що-небудь новеньке. Такий консерватизм може бути тимчасовим. Наприклад, тиждень маля із за-доволенням їсть сир, а потім починає їсти яблука або банани. Тому не слід ставити собі за мету максимально урізноманітнити раціон дитини, їй це просто не потрібно.
Пам'ятайте, що перші смакові властивості формуються в дітей при¬близно до трьох-чотирьох років, а потім настає час стабільності в смаках, і малюк обирає з того, що йому вже знайомо.
Як годувати дитину?
Прислухайтеся до дитячого організму. Він сам підкаже, як часто й чим його годувати.
Ніколи не пропонуйте малюкові їжу, щоб заспокоїти його, коли він плаче.
Не хвилюйтеся, якщо іноді дитина відмовляється від вечері або від половини обіду. Вона своє потім надолужить!
Не годуєте дитину під час перегляду мультиків, у цирку або театрі. Такий стереотип поведінки закріплюється надовго.
Не влаштовуйте «спектакль» під час годування. Наступного разу дитина взагалі відмовиться їсти, якщо їй не розкажуть казку або не проспівають пісеньку.
 
 
 
 
 
КАПРИЗИ
Батьки карапузів 2-3 років часто скаржаться, що їхні милі, слух¬няні діти раптом перетворилися на некерованих чудовиськ. Завдяки тому, що сьогодні з'явилася велика кількість літератури для батьків, багато мам і тат вважають, що капризи та істерики — це закономірний етап у розвитку дітей молодшого дошкільного віку, що в такий спосіб вони пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного й недозволеного, і, це, зрештою, «саме мине».
Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, із протес¬ту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.
Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось ви¬магаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати.
Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та і з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається?
Непослідовність дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна — призво¬дить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама — ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна»,— думає маля.
Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: уто¬ма, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або відраза. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування — природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити компакт-диск у програвач, або дістати бажану іграшку Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи. Коли дитина трошечки заспокоїться, обійміть її та заспо¬койте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить. Але в тебе обов'язково вийде».
Є ще дуже цікаві ситуації, коли дитина за допомогою своїх капризів та істерик намагається маніпулювати дорослими.
Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати довго, то мама обов'язково поступиться, бо він запам'ятав, що колись так уже траплялося. Кращий засіб — не йти на поводі в ди¬тини. Якщо 
 
 
це можливо, просто вийдіть із кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотний ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.
Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?
Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою — мовою гри.
Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.
Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідов¬ністю, то капризів не уникнути.
Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте її зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.
Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.
Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині — це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають.
Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.
Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громад¬ському місці. Найчастіше допомагає тільки одне — взяти її за руку й повести.
Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви од¬наково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде пово¬дитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття про¬вини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.
 
 
 
 
 
 
 
 
КРАДІЖКИ
Маленький синочок приніс із дитячого саду чиюсь машинку і виявилося, що взяв він її не спитавшись. Донька без дозволу взяла гроші з маминого гаманця й витратила їх на льодяники. Такі ситуації знайомі багатьом батькам. І реакція дорослих на них у більшості ви¬падків однакова: «Який ясах! Звідки це в моєї дитини! Ми ж не вчили її брати чуже!»
У дошкільному віці в дітей уже починають формуватися моральні поняття. Але це ще не означає, що вони вже закріпилися. Так, дійсно, малюк вже розуміє — «його» ця іграшка або «чужа». Але тримати се¬бе в руках, перебороти бажання володіти чимось, чого в нього немає, а в когось — є, він ще не може.
У кожній окремій ситуації намагайтеся спокійно й справедливо розібратися, що ж відбулося. А раптом Ваша дитина чесно помінялася зі своїм приятелем? Зверніть увагу, що для дітей не дуже-те важлива реальна вартість іграшки. Тому джип, що керується за допомогою радіо та дорого коштує, може бути легко обмінений на який-небудь інший непоказний, дешевий автомобіль.
А якщо малюк взяв «загальну» іграшку з ігрової кімнати дитячого садочка?
Подумайте, що, можливо, йому просто дуже хотілося нею володі¬ти. Так, наприклад, дівчатам іноді дуже хочеться пограти машинкою, але батьки купують тільки ляльок і плюшеві іграшки. Можливо, слід більш уважно прислухатися до прохань і настроїв дитини.
У досить складній ситуації опиняються батьки, якщо принесена іграшка належить комусь із дітей і дійсно взята без дозволу. Тоді по¬трібно намагатися зрозуміти, які стосунки у Вашої дитини та хазяїна іграшки. Що знаходиться за таким учинком — бажання привернути до себе увагу і подружитися, або, навпаки, зневажливе ставлення до іншої дитини? Поговоріть із малюком, з'ясуйте, як він сам ставиться до свого вчинку. Якіцо почуття провини немає і така поведінка для нього при¬родна, тоді Вам слід чітко висловити свою точку зору. Дитина повинна розуміти, що Ви здивовані та прикро вражені такою її поведінкою. А якщо малюк і сам засмучений тим, що трапилося, тоді разом із ним подумайте, як виправити ситуацію.
Не допускайте, щоб Вашій дитині влаштовували загальний розгляд у дитячому саду або в школі. Краще організуйте зустріч двох дітей, де вони без свідків зможуть передати іграшку.
Ваша дитина не по¬винна відчувати страху, тиску, не повинна бути жертвою. У цьому випадку не слід засуджувати її занадто суворо. Інший варіант — якщо дитина бере гроші, щоб купити на них подарунки (жувальну гумку, роботів, інші «безцінні» речі) своїм друзям. Як правило, це малюк ро-бить задля того, щоб підвищити свій статус серед приятелів, завоювати довіру. Спробуйте пояснити, що друзі, яких можна задобрити подарун¬ком,— це не надійна компанія. Намагайтеся запропонувати маляті інші способи підвищення статусу 
 
 
— запросіть його друзів у гості, пограйте з усією компанією, не забуваючи при цьому шанобливо говорити про свою дитину, демонструвати, наскільки Ви берете до уваги "її думку.
 
Якщо Вам так і не вдалося розкрити таємницю, навіщо маляті знадобилися гроші, не слід «витягати» з нього правду будь-якими способами. Просто на майбутнє пам'ятайте, що Вам потрібно мати ду¬же теплі, довірчі стосунки зі своєю дитиною. Тоді для Вас не будуть загадкою таємні мотиви ЇЇ поведінки. Вона поділиться з Вами своїми проблемами, бажаннями, і Ви зможете купити дитині саме ту іграшку, про яку вона давно мріяла, разом піти в магазин і витратити якусь невелику суму грошей, допомогти їй обрати подарунок для друга.
Якщо ж випадки, коли дитина бере чужі речі або гроші, стали досить частими, потрібно звернутися до фахівця.
Як поводитися, якщо дитина взяла чужу річ?
Намагайтеся розібратися в ситуації, зрозуміти мотиви дитячої по¬ведінки.
Не говоріть дитині, що вона — «злодій», «злодюжка», «нечесна людина», «нечиста на руку».
Не порівнюйте її з іншими дітьми або із собою в дитинстві: «От я у твоєму віці ніколи чужого не брала».
Не перестарайтеся, обговорюючи дитячу провину, інакше в майбут¬ньому вона буде приховувати від Вас всі свої вчинки, за які, на її думку, Ви її можете сварити.
Не нагадуйте дитині про її поганий вчинок надалі.
Не влаштовуйте публічних «розглядів» такої провини.
 
 
КОЛИСКОВІ
Чи давно Ви співали своєму маляті колискову перед сном? Раніше, коли не було телевізора, магнітофона, мама сідала поруч із ліжечком, гладила своє сонечко і наспівувала неголосну пісеньку,  колискові налаштовують дитячий організм на сон. Адже ми всі знаємо, як важко нашим невгамовним малюкам заспокоїтися. Лежать, крутяться в ліжечку, бурмочуть щось. «Мама, посидь зі мною!», «Розкажи мені казку, проспівай мені пісеньку!» Це не важливо, що в мами немає ідеальних вокальних даних. Для Вашого маляти пісня у Вашому виконанні — найкраща. А якщо дитина звикла до цього вечірнього ритуалу з народження, то без колискової вона просто не засне. Колискова перед сном не просто заспокоює малюка, вона робить його нічний сон більш міцним і здоровим.
Колискова несе море інформації для дитини: я — твоя мама, я тебе люблю, я з тобою поруч, ти — найкращий, найкрасивіший і силь¬ний.
Інакше кажучи, у колисковій записана інформація про те, що малюк може бути спокійним — мама поруч, захищає його. Крім того, колискова дає дитині можливість зрозуміти, що її люблять. Не за щось, безумовно, тому що мама любить свою дитину просто так. Тому діти, ким із дитинства співали колискові, завжди менш тривожні. У них ища самооцінка, ніж у тих дітей, які були позбавлені цього ритуалу.
Існує велика ймовірність того, що своїм малятам вони будуть теж співати перед сном заспокійливі пісеньки.
Зверніть увагу на те, як побудовані колискові. Майже в кожній із них є зменшувано-пестливі слова: синочок, дзвіночок, котик-коток, заїнько, лісочок... Дуже часто в колисковій зустрічаються повтори. Це заспокійливо впливає на маля. Іноді в колисковій зустрічаються казкові сюжети: «Пішов котик у лісочок...», «Зі слоненям подружиться та піймать перо жар-птиці». А примовки «баю-баюшки-баю» своєю ритмічністю налаштовують мозок дитини на ритм спокою.
Якщо Ваш малюк вночі спить неспокійно, часто прокидається, тоді колискові перед сном Вам співати просто обов'язково. Іноді маля із задоволенням співає разом із мамою або татом. Це чудово, не зава¬жайте дитині виявляти свої емоції. Налаштовуючись на Ваші інтонації, малюк стає Вам ближчим, краще Вас розуміє. Такий спільний вечірній спокійний спів — запорука миру та спокою у Вашій родині.
 
Якщо Вам здається, що Ви зовсім погано співаєте, можете ско¬ристатися аудіозаписами колискових у виконанні професійних артистів. Але повірте, навіть якщо в мами не дуже гарний слух, то її пісня для дитини буде в сто разів улюбленішою, ніж колискова, проспівана кра¬щим професійним голосом.
Коли починати співати колискові? Як тільки Ви довідалися, що вагітні. 
Ученими доведено, що в маминому животику малюк вже може чу¬ти голоси і звуки. Якщо Ви привчите свого малюка до колискових, тоді після народження вони будуть сприйматися дитиною як сигнал до сну.
А до якого віку потрібно співати колискові? Поки дитина цього хоче і просить Вас увечері посидіти з ним і проспівати. Не говоріть маляті: «Ти ж уже дорослий! Таким великим діткам не співають ко¬лискових». Поклавши руку на серце, зізнайтеся, що іноді і Ви б не відмовилися від маминої пісеньки перед сном. Можливо, Вашому ма¬ляті не вистачає тепла та уваги. А колискова може стати своєрідною профілактикою, «таблеткою» від тривог і страхів.
Навіщо і як співати колискові пісні?
Щоб допомогти маляті швидше заснути.
Щоб заспокоїти пустунчика перед сном.
Щоб заспокоїти занадто тривожного малюка.
Співати колискові потрібно в спокійній обстановці, перед сном, по¬гладжуючи дитинку.
Можна співати разом із малям, якщо йому хочеться.
 
 
 
 
 
 
КОМП'ЮТЕР
Сьогодні комп'ютером нікого не здивуєш. Це сучасне чудо техні¬ки є доступним і дорослим, і дітям. Стало навіть модно, щоб у дитини комп'ютер з'являвся якомога раніше, щоб малюк розвивався швидше. І разом із появою комп'ютерів миттєво виникли і наукові суперечки: корисно або шкідливо для дітей сидіння за комп'ютером?
Однозначної відповіді, звичайно ж, немає. Комп'ютерні ігри розвивають у дитини швидкість реакції, пам'ять й увагу. Щоб грати в комп'ютерну гру, маляті необхідні посидючість, спритність. За до¬помогою таких ігор дійсно розвивається логічне мислення, дрібна мо¬торика рук, зорово-моторна координація. Виконуючи веселі ігрові за¬вдання, дитина вчиться аналітично мислити в нестандартній ситуації, класифікувати та узагальнювати поняття, прагнути до поставленої мети. «Ну, хіба це погано?» — запитують батьки.
Крім того, діти, які легко орієнтуються в комп'ютері, найчастіше почувають себе і в житті більш упевнено. Вони легше адаптуються до різних ситуацій.
Часто саме комп'ютер допомагає залучити до занять дітей, яких важко посадити за звичайне читання або розв'язання задач. Тут вони потрапляють у гарну казку, де діють веселі й спритні герої. Наприкінці гри малюка обов'язково похвалять або навіть видадуть почесний дип¬лом. Тут у дитини обов'язково що-небудь вийде і виникне «ситуація успіху», після цього захочеться ще пограти. Адже комп'ютерні розвивальні програми називаються «іграми», а зовсім не «заняттями».
 
Так що ж, кожній дитині — по комп'ютеру? Як і в кожної проблеми, у цієї теж є дві сторони — погана та гарна.
 
 
 
Якщо не дотримуватися режиму, а, просто кажучи, не обмежува¬ти комп'ютерний час для дитини, то незабаром вона із помічника пе¬ретвориться на Вашого сімейного ворога. Лікарі-окулісти застерігають, що занадто тривале знаходження перед монітором комп'ютера може призвести до зниження зору. Але найбільша небезпека — це виник¬нення стійкої комп'ютерної залежності. Весь свій вільний час дитина проводить перед комп'ютером. Вона грає в будь-яку вільну хвилинку. Для батьків така поведінка повинна стати тривожним сигналом. Чому малюк віддає перевагу віртуальному життю? Можливо, якісь життєві обставини стали для нього дискомфортними? А можливо, останнім часом йому не вистачає Вашої уваги, і він у такий спосіб вирішив поповнити його дефіцит?
Комп'ютерна залежність, звичайно ж, виникає не раптом. Спочатку дитина грає просто так, заради інтересу. Потім поступово вона втягується в гру, довідується правила, стає успішною. Потім на¬стає час для ігор на гроші, а таких в Інтернеті чимало. Якщо батьки забороняють їй грати вдома, то дитина знаходить можливості та йде до ігрового салону або комп'ютерного клубу.
Купуючи комп'ютер, відразу продумайте, в якому режимі Ваша ди¬тина зможе ним користуватися.
Уважно поставтеся до вибору комп'ютерних ігор. Вони повинні відповідати віку дитини й не мати агресивних настроїв.
Як тільки Ви помітили, що в дитини зник інтерес до реального спілкування, вона довго просиджує за комп'ютером, настав час бити тривогу. Краще не доводити ситуацію до крайності.
 
Як зробити так, щоб комп'ютер не заподіював шкоди, а був корисним?
Обмежте час, протягом якого дитина сидить за комп'ютером.
Ретельно відбирайте комп'ютерні ігри, для початку спробуйте «прой¬ти» їх самостійно.
Не купуйте дитині ігри, в яких є агресія, насильство. Пояснюйте дитині, що комп'ютер, в основному, повинен використо¬вуватися не заради гри, а для справи.
Не ставте комп'ютер у дитячій кімнаті. Це призводить до безконт¬рольного його використання.
 
 
 
 
 
КОМП'ЮТЕРНІ ІГРИ
Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри? Якщо  дозволяти,  то  з  якого  віку?  І  якщо  обирати  ігри,  то  які?
Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?
Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.
Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка за до-помогою фарб, олівців, конструкторів, пластиліну, книжок і настільних ігор! Звичайно, є безліч розвивальних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і раху¬вати, ознайомлюватися з навколишнім світом. Є розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популяр¬ністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують плас¬тинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «пазли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення. Діти із задоволенням грають і у філологічні ігри на зразок «Поле чудес». їм хочеться хоч на мить опинитися на місці учасників популярної телепередачі, а на дисплеї все — як на телеекрані: і колесо фортуни крутиться, і бали випадають. Є інша категорія розважальних ігор. Але майте на увазі, що вони всі дуже різні. Одна справа -- тупий мордобій (так звані «стрілялки»), де вся майстерність гравця зводиться до вміння натискати на кнопки. А інша — «квести» (від англійського «quest» — «пошуки»). У дитячих «квестах» діють герої мультфільмів, там нікого не потрібно вбивати, у цих іграх багато по-справжньому смішного. А зміст гри по¬лягає у досягненні мети шляхом розв'язання логічних задач. Скажімо, необхідно відкрити вхідні двері, а на моніторі з'являється складне ло¬гічне завдання, що припускає й посидючість, і спритність, і кмітливість. Подібні ігри розвивають не тільки абстрактне мислення, але і чисто побутову кмітливість, готують дітей до ситуацій, з якими ті можуть зіштовхнутися в реальному житті. Між іншим, в «квестах» і світ більш дружелюбний. По-перше, він не поділяється тільки на своїх та чужих, там багато нейтральних персонажів, які займаються своїми 
справами і не залучені в перипетії сюжету. А, по-друге, спільників у дитини біль¬ше, ніж супротивників.
 
Але, обираючи навіть такий диск, недостатньо прочитати коротку анотацію. Ви повинні самі спробувати «пройти» всі рівні гри-розвивалки та зрозуміти, наскільки якісно зроблена ця комп'ютерна іграшка, чи відповідає вона віку Вашої дитини, чи гарні ілюстрації та голоси, які озвучили текст. І тільки після цього вирішити, чи потрібно дитині грати в цю гру.
Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати.
Будьте готові до того, що як тільки Ви скажете «Вистачить!», малюк почне слізно просити: «Ще хвилиночку або ще секундочку!» Якщо Ви хоч раз піддастеся на таку провокацію, надалі Вам важко буде контролювати комп'ютерний час дитини. На ринку досить і таких ігор, які буквально нашпиговані примарами, монстрами, скелетами, людожерами. Немає нічого дивного в тому, що багато дітей, награв¬шись іграшками із цими страшними потворами, починають лякатися темряви, скаржаться на кошмарні сни, бояться залишатися на самоті в кімнаті. Справа в тому, що в більшості комп'ютерних ігор все дуже натуралістично. Там реалізм — одна з головних принад. В описі нових ігор спеціально підкреслюється, що новий варіант — ще більш реаліс¬тичний, ніж попередній.
 
 
Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають у школі, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини 
створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим 
 
натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися на турніку, ні захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра. За мето¬диками Глена Домана можна розвивати дитину з колиски, але навряд чи Ви будете навчати немовля основ механіки та атомної фізики. Сучасні діти випереджають в інтелектуальному розвитку однолітків 5-7-річної давнини, але в той же час про емоційний вік та їхній фізичний розви¬ток батьки все частіше забувають. Але ж емоційна і фізична сторона розвитку набагато важливіші за інтелектуальний розвиток дитини. Малята вміють читати англійською, але погано бігають і страждають від безлічі страхів. От чому з комп'ютерними іграми потрібно бути дуже обережними. Навіть якщо вони «рекомендовані для дошкільного віку», Ваш малюк може бути ще не зовсім готовий сприймати їх.
Як ставитися до комп'ютерних ігор?
Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона  дитині.
Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк легко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки  ігроманії,  залежність від ігор або йому менше 6-7 років).
Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.
Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КРИВЛЯННЯ
Іноді батьки зазначають, що їх зазвичай спокійний та слухняний малюк раптом починає кривлятися, гримасувати та бігати. Причому дитині однаково, хто перед ним — однолітки або дорослі. Спочатку оточуючі реагують на таку поведінку несерйозно: нехай собі веселить¬ся! Але через певний час батьки починають розуміти, що потрібно щось робити, тому що дитина поступово перетворюється на «клоуна».
А причини такої поведінки можуть полягати в дитячій непевності в собі. Просто малюк з певної причини почуває себе обділеним увагою та не дуже щасливим.
Дитина  міркує  так: «Я  буду  гримасувати  і к кривлятися,  а  всі  будуть  на  мене дивитися».
Вона сподівається в такий спосіб отримати свою частку уваги не розуміє, що такою поведінкою усе більше відштовхує від себе дітей, які тепер ставляться до неї з побоюванням. І реакція дорослих зрештою перетворюється на негативну. Малюка сварять і карають за ту поведінку. Іноді дефіцит уваги в дитини настільки сильний, що її влаштовує  навіть така «погана» увага дорослих.
І тоді малюк і зовсім зневіряється у своїх силах та у любові близьких.
Таку поведінку можна помітити дитсадівській групі і в шкільному класі. Майже в кожному класі є свій «клоун», що всіх веселить, зриває заняття й завдає багато турбот педагогам. А причина все та ж — дефіцит  любові та уваги.
Поговоріть із дитиною. Намагайтеся з'ясувати, що її тривожить, можливо, вона не почуває себе успішною в групі або класі, а їй дуже хочеться, щоб похвалили. Або у дворі в неї є кривдник, з яким вона не може впоратися. Разом обміркуйте, як знайти вихід із цієї ситуації.
Якою б не виявилася причина дитячого кривляння, така поведінка сигналить Вам: «Приділи мені увагу! Побудь із мною! Підтримай мене!» Тому батькам потрібно відкласти всі свої важливі справи та водити з дитиною більше часу.
 
Можете вигадати казкову історію про хлопчика або дівчинку, увесь час кривлялися, і через це втратили всіх своїх друзів. Але повісти таку історію мало. Потрібно показати дитині способи, за допомогою яких вона зможе звернути на себе увагу інших людей, наприклад, навчитися щось робити краще за інших. Для цього можна вибрати гурток або секцію, які будуть цікаві дитині, або навчити її самостійно вишивати, малювати, грати в яку-небудь цікаву гру.
Найменш ефективним засобом боротьби із кривляннями є те, що бать¬ки сварять дитину і розповідають, як некрасиво вона поводиться.
Одного разу вона злякається Вас і послухається, але іншим разом знову продовжить кривлятися, тому що причина нікуди не зникла.
Що робити із кривлякою?
Не сваріть малюка. Однаково, він щиро не зрозуміє, що ж поганого накоїв.
Намагайтеся з'ясувати причину занепокоєння дитини.
Приділіть їй більше Вашої уваги.
Покажіть, як іншими способами можна привернути увагу дітей і дорослих.
Якщо малюк не впевнений у собі, намагайтеся створити такі ситуа¬ції, де він відчує, що успішний.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КУПАННЯ
 
Чому одні діти із задоволенням плещуться у воді, а інші бояться  навіть вимити голову?
Чому один малюк пірнає і весело сміється, виринаючи з вод а інший тримається за маму та ніяк не хоче заходити у воду?
Усе починається з народження, точніше, із Вашого першого купань маляти.
Молоді батьки звичайно дуже нервують у цей момент, а їхня нервозність передається дитині. Перший контакт маляти з водичкою обов'язково повинен бути м'яким. Водичка нехай буде теплою та ком¬фортною, рухи і голоси батьків — дуже м'якими. Тоді дитина відчує, що їй добре та спокійно, адже ще недавно вона перебувала у такому ж теплому водному середовищі у мами в животику.
Здійснювати водні процедури зовсім не обов'язково ввечері перед сном. Адже і мама тоді може бути утомленою, і малюк буде капризува¬ти. Гарний настрій дитини — от ознака того, що вона готова купатися. І сильне почуття голоду їй теж перешкодити не повинне. Це зовсім не означає, що купатися потрібно після їжі. Просто необхідно обрати оптимальний час, коли малюк не дуже голодний, не дуже утомився й із задоволенням буде купатися. І тоді купання принесе всім радість. І до водички дитина почне звикати, як до чогось дуже гарного.
Коли малюк трохи підросте, можна починати заняття плаванням. Для того, щоб батьки вміли це робити, можна спеціально навчатися в сімейних центрах. Але найкраще почати відвідувати спеціальні за¬няття для малят і батьків. Ви самі будете здивовані, коли довідаєтеся, на що здатна Ваша дитина, наскільки вона уміє затримувати подих. А досвідчені інструктори допоможуть Вам уникнути тривог і страхів, покажуть корисні та нескладні вправи. І точно можна не хвилюватися, що малюк буде боятися води.
Якщо ж маленька неприємність уже трапилася, і дитина впадає в істерику, як тільки чує слово «купатися» або коли на її тільце по¬трапляє водичка, що ж робити батькам? Не наполягати! Намагайтеся зрозуміти малюка. Адже не спеціально ж він плаче й кричить. Йому дійсно страшно. Якщо Ваша дитина ще зовсім мала, мама може ку¬патися разом із нею, щоб вона відчувала не тільки воду, але і мамині руки, мамине тіло. Це зніме занепокоєння. Щоб спробувати зняти страх маляти швидше, зробіть із купання цілий спектакль. Спочатку разом із малюком Ви можете купати іграшку. Наступного разу наберіть у ванну трошки води та дайте дитині можливість самій регулювати своє занурення. Може бути, вона захоче намочити тільки ручки або ніжки, не квапте її! Нехай все відбувається спокійно і поступово.
 
 
 
 
Ситуація, коли малюк боїться зайти в море або річку, теж зустрі-чається досить часто. І мами-тата іноді поводяться занадто нетерпляче, буквально затягуючи дитину у воду. Але їй дійсно може бути страш¬но! У такій ситуації потрібно набратися терпіння і спочатку разом із малюком пограти в ігри з піском біля води, взяти дитині невеликий надувний басейн і запропонувати зануритися.
Якщо Ви будете терплячими, доброзичливими та оптимістично налаштованими, незабаром Ваш малюк полюбить водні процедури, і Ви навряд чи зможете з легкістю витягти його з води.
 
Як зробити так, щоб купання було приємним маляті?
Оберіть оптимальний час для купання, коли маля не спить і перебу¬ває в гарному настрої.
Домашня обстановка повинна бути спокійною та привабливою.
Не наполягайте, якщо маля боїться води.
Регулюйте кількість води у ванні. Нехай спочатку її буде зовсім не¬багато, щоб малюк не злякався.
Хваліть і підбадьорюйте дитину, коли їй вдається впоратися зі своїм страхом та ввійти у воду.
 
 
 
 
 
ЛІВША
Якщо Ваша дитина — лівша,— то добре це або погано? Існує така точка зору, що увесь світ побудований для праворуких і лівшам у ньому некомфортно. Це міф або реальність? Хтось уважає ліворуких майже геніями, а хтось упевнений, що ліворукість — недолік.
Насправді для вчених дотепер залишається загадкою, чому ж людина бажає діяти тією або іншою рукою. У багатьох випадках ми можемо говорити про так звану спадкоємну ліворукість. Але ліво¬рукість вже точно не можна вважати хворобою і вбачати в ній причину поведінкових порушень або відхилень у розвитку.
Насправді, називаючи всіх людей, що віддають перевагу в ко-ристуванні лівою рукою, лівшами, ми виявляємося не зовсім праві. У справжнього лівші ведучими будуть не тільки рука, але і нога, око, вухо.
Батьки маленького лівші ставлять питання: переучувати або не по¬трібно?
Донедавна педагогіка однозначно відповідала на це питання: необхідно, тому що інакше лівші буде складно вижити у світі, присто¬сованому під правшу. Але хіба можна змінити біологічну суть людини? Втручаючись у найтонші механізми діяльності головного мозку, ми тим самим можемо зумовити стрес у дитини.
Коли дорослі за допомогою умовлянь і погроз намагаються зму¬сити дитину, писати або тримати ложку в правій руці, малюк щоси¬ли намагається це завдання виконати. Але це йому погано вдається. А батьки найчастіше сприймають таку поведінку як неслухняність і ка¬рають дитину. У підсумку в маляти може виникнути стан підвищеної тривоги, страх покарання.
Як можна визначити ліворукість у дитини? Іноді деякі ознаки цього феномена можна помітити вже в ранньому віці. Але, на думку більшості психологів і фізіологів, до чотирьох-п'яти років робити які-небудь остаточні висновки неправильно. Десь із 4 місяців і до дворіч¬ного віку в дитини переважає то одна, то інша рука. У період від двох до чотирьох років обидві руки в малюка практично рівноцінні. І тільки після досягнення віку чотирьох-п'яти років відбувається виділення ведучої руки. Якщо Ви сумніваєтеся у визначенні «головної руки», можете самостійно провести нескладні тести. Наприклад, попросіть малюка відкрити коробочку. Якою рукою він це зробив? Але одного завдання, звичайно, недостатньо. Поспостерігайте, в якій руці дитині зручніше тримати олівець під час малювання. А в якій руці вона зви-чайно тримає ложку? Киньте дитині м'ячик і простежте, якою рукою зона його піймає.
 
 
Отже, якщо Ви — розумні батьки, то Ваша позиція повинна бу¬ти такою, що допомагає. Навчіть дитину пристосовуватися до цього світу.
Між іншим, саме для лівші сьогодні придумано багато корисних ре¬чей, наприклад, прописи для лівші-першокласника.
Із такими посібниками дитині простіше буде засвоїти навички письма.
Іноді в лівші виникають проблеми із визначенням «право¬руч — ліворуч». Для полегшення ситуації придумайте який-небудь «маркер» — годинник або простий браслет. Тоді дитина запам'ятає, що браслет надітий на праву руку, а на лівій руці браслета немає. Можливі також проблеми із читанням. Іноді ліворука дитина плутає, з якої сторони починати читати текст. Тому на початковому етапі навчання читання робіть спеціальні позначки в книзі і домовляйтеся з дитиною, що починати читати їй потрібно від того місця, де Ви поставили спе¬ціальний знак.
Якщо Ваш малюк — лівша...
Намагайтеся не підкреслювати цю його особливість, ставтеся до ліворукості як до чогось звичайного.
Не потрібно переучувати дитину, природа все одно візьме своє.
Поговоріть із вихователькою або вчителькою, нехай вона знає Вашу позицію з цього питання й не змушує Вашого малюка писати не¬зручною рукою.
Допоможіть дитині адаптуватися у світі, спочатку придумайте деякі «хитрощі», які полегшать навчання.
 
 
 
 
 
 
 
 
ЛІДЕР
Це раніше, років двадцять-тридцять тому, вважалося, що дитину потрібно виховувати в строгості й слухняності. Дорослі намагалися прищепити дітям скромність, делікатність, стриманість. Сьогодні зміни¬лося наше життя, змінилися економічні умови. Приказка «Скромність прикрашає того, кого немає більше чим прикрасити» міцно ввійшла в наше життя.
Майже всі батьки, говорячи про те, якою б вони хотіли бачити свою дитину в майбутньому, називають такі якості, як самостійність, уміння відстоювати свою точку зору, висока самооцінка. Всі чудово розуміють, що ці якості — невід'ємні елементи життєвого успіху. Адже ніхто не хоче поганого майбутнього для своєї дитини. Але чомусь бать¬ки замислюються про те, який характер їхньої дитини, яке місце вона займає в дитячому колективі тільки тоді, коли дитина стає підлітком. Але ж лідерські якості формуються в наймолодшому дитячому віці!
Прагнення лідирувати — один із виявів егоцентризму, з яким наро¬джуються всі здорові діти.
Завдання дорослих — допомогти дітям знайти делікатний ба¬ланс, коли самооцінка і самоповага стають важливими складовими їх емоційного настрою, але не заглушають здорової самокритики та прагнення до вдосконалення. Задатки лідера в дитині потрібно куль¬тивувати з дитинства — хвалити за успіхи, підбадьорювати, коли на шляху зустрічаються перешкоди, підтримувати в моменти невдач і ви¬являти довіру, дозволяючи дитині практикувати нові уміння і навички. Не забувайте, що саме вдома відбуваються перші і дуже важливі пере¬моги та поразки дитини. Саме тоді формуються батьками її здатність переконувати і викликати замилування, уміння зазнати поразки або отримати гірку звістку з достоїнством. Отже, батьки повинні не тіль¬ки насолоджуватися разом із дитиною її перемогами, але і навчити її програвати, не відчуваючи при цьому відчуття трагічного провалу або ганебної поразки.
Якщо батьки драматизують кожен дитячий промах або невда¬чу, то в дитини є всі шанси вирости невпевненою у собі, тривожною, недовірливою. Перш ніж щось зробити, такі діти спочатку дивляться на дорослого. І, лише отримавши підтвердження, що все правильно, продовжують роботу. «Що ж,— запитаєте Ви,— хвалити потрібно за невдачу, чи що?» Не потрібно хвалити. Але і віру у свої сили руйну¬вати теж не слід. Дайте можливість спробувати ще раз, вперше зробіть щось разом. Це додасть маляті сили та впевненості.
Ніколи не говоріть дитині: «Що за дурницю ти говориш?» Адже Ви хочете, щоб з неї вийшов гарний оратор або просто людина, що вміє відстоювати свою точку зору?
 
Потрібно використати змагання, щоб виховати лідера. «Хто скоріше з'їсть кашку», «Хто чистіше вимиє посуд» — ці ігри гарні з однолітками, але не із сестрами й братами, тому що стосунки усе¬редині родини й так обтяжені сильними почуттями: ревнощами, за¬здрістю, затаєними образами... Не сваріть 
того, хто програв. Часто діти за негласної підтримки дорослих починають глузувати з того, хто не прийшов першим.
 
 
Дитину-лідера легко побачити в дитячому колективі. Вона товариська, усмішлива. Саме до неї прислухаються інші діти. Вона — головний ідеолог дитячих ігор і забав. Поки дитина ще мала, вона цього не розуміє. Але коли вона дорослішає, то бачить, що їй легко наполягти на своєму, змусити інших прислухатися до своєї думки. І отут є велика небезпека, що дитина стане справжнім маніпулятором. Саме в цей момент важливо пояснити їй, що бути лідером — велика відповідальність, що саме лідер відповідає за тих, хто за ним іде.
Виховуючи  лідера, не  перестарайтеся, Самоповага  зовсім  не  запе¬речує  повагу  інших.
Самоствердження теж повинне відбуватися не за рахунок слабших або недотепних. Справжній лідер — той, хто зможе допомогти, не принизити оточуючих.
А якщо Ваш малюк — тихоня?
Ну, немає в ньому лідерських якостей! Але це зовсім не означає, що він поганий. Нехай розвиває ті якості, якими його наділила природа. Адже багато лідерів бути не може.
 
 
ЛІКАРНЯ
Як добре, коли Ваше маля не хворіє! Але все-таки іноді кожній дитині доводиться зіштовхуватися з лікарями, поліклініками або на¬віть лікарнями. Навіть для дорослого це непросте випробування. А для маленької людини — і поготів!
Якщо вже перебування в лікарні є неминучим, то мама обов'язково повинна бути поруч. Вона і за руку потримає під час процедур, і по¬гладить, коли стане страшно або сумно. Адже маленька дитина ще не готова сприймати такі труднощі сам на сам.
Обов'язково розповідайте дитині про необхідність лікування, спокійно поясніть, які процедури її очікують. Якщо попереду в маляти якась неприємна маніпуляція, заспокойте її, пообіцяйте бути поруч.
Залізні аргументи більшості батьків: «Не плач, ти ж уже великий» або обіцянка, що «боляче не буде», спрацьовують далеко не за¬вжди.
Спробуйте спокійним голосом сказати переляканому маляті, що зараз трішки болітиме, а потім швидко минеться. А мама обов'язково подує і пожаліє. Слова Ви добирайте самі, але обов'язково говоріть їх зі спокійною та упевненою інтонацією. Нехай у Вашому голосі буде поменше тривоги, щоб малюк знав: якщо мама спокійна, то і зі мною нічого поганого не може трапитися.
Щоб час, проведений у лікарні, не перетворився на найбільш неприємний спогад у житті, намагайтеся негативні моменти відсунути на друге місце. Як правило, у будь-якій лікарні Ви зможете знайти співрозмовників для своєї дитини. Якщо це можливо, влаштовуйте колективні ігри або заняття, читайте всім малятам книги або показуйте лялькові вистави.
Щоб малюк не почував себе відірваним від звичного кола спіл-кування, подбайте про те, щоб щодня його відвідував хто-небудь із родичів. Це надасть дитині можливості більше спілкуватися та не зациклюватися на своїй хворобі.
Лікарняна  палата  сама  наводить  на  смутні  думки.   Але  все  в  наших   руках
Прикрасьте кімнату повітряними кульками, а малюнки, які на¬малює дитина, розвісьте на стіні. Придумайте календарик, в якому малюк зможе відривати листочки-дні. Тоді йому буде видно, скільки часу залишилося до виписки. От і гарний настрій повернувся!
Поки Ви разом із дитиною перебуваєте в лікарні, навчіть її чого-небудь нового: вишивати, грати в шахи, читати, ліпити із пластиліну, робити прикраси з бісеру, збирати автомобілі із сірникових коробок, розв'язувати головоломки або розгадувати ребуси. Коли вона повер¬неться до звичного життя, все це їй стане в нагоді.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Що необхідно робити, щоб перебування в лікарні було  спокійним?
У маляти повинно бути якнайменше часу для того, щоб нудьгувати.
Візьміть із собою більше книжок, іграшок, олівців.
Не обманюйте дитину, говорячи, що «боляче зовсім не буде». Краще говоріть правду. Але заспокоюйте малюка тим, що мама пожаліє, і боляче буде тільки трішки.
Будьте спокійні та упевнені, випромінюйте гарний настрій, і виду¬жання Вашого малюка відбудеться швидше.
 
 
 
 
 
 
 
 
МАТИ
Мама настільки важлива для кожного малюка, що навіть не зовсім зрозуміло, про що говорити в першу чергу Чи то про мамину ніжність або дотики, чи то про мамин голос...
Немовля, що тільки народилося, заспокоюється, чуючи ма¬мин голос. Воно реагує на дотики маминих рук і затихає. Ранні дитячі відчуття й враження стають своєрідними «матрицями», на підставі яких людина потім будує свої взаємини з багатьма людь¬ми. І якщо в дитинстві вона недоотримала маминих пестощів сповна, то, швидше за все, на неї очікують труднощі у взаєминах.
Якщо малюк занедужав, то ненька для нього — краще будь-яких ліків. Наприклад, дослідження шведських учених свідчать, що ніжне поглажування по голові «вирівнює» ритм подиху. Дитині стає менш тривожно, і вона засинає.
Якщо ж мама за характером не дуже ласкава, то малюк може страждати від браку тактильних відчуттів, ніжних слів, доброї під¬тримки. І знаходити для себе компенсацію. На цьому ґрунт/і іноді з'являється мастурбація. Але ж дитина всього лише пестить себе сама, як уміє! Якщо така поведінка властива Вашому малюкові, спробуйте не сварити його, а просто звернути увагу на те, чи ласкаві Ви з ним, чи не забуваєте погладити по голові або поплескати по плечу хоч іноді.
Мама для дитини — приклад для наслідування, носій правильних рішень, добра і мудра.
Якщо в дитини щось не виходить, вона плаче та сердиться, мама може вчасно підтримати і підбадьорити. І малюк, чуючи спокійний та впевнений мамин голос, спробує зробити ще раз. І в нього вийде!
Деякі мами думають, що вони повинні бути тільки м'якими й ніжними зі своїми дітьми. До речі, така поведінка звичайно буває в тих мам, яких у дитинстві виховували досить суворі матері. їхня ж позиція саме і є протилежною: «Не буду кричати на дитину й карати її, тому що пам'ятаю своє дитинство». Звичайно, у жодному разі не можна
кричати на дитину, ображати і принижувати її. Але бути суворою іноді все-таки необхідно. Коли малюк балується та не може зупинитися, він відчуває велике полегшення, якщо приходить мама, що спроможна заспокоїти впевнено, спокійно, без зайвих емоцій. Малюк прекрасно розуміє, що знаходиться за Вашою суворістю: «Мама мене любить. Я люблю маму. Не можна порушувати мамині правила». Тому мама, що поводиться з дитиною із розумною суворістю, сприймається ним набагато краще, ніж мама, що дозволяє все.
Оскільки малюк досить довгий час сильно прив'язаний до мами, він дуже переживає розлуку з нею. Бабусі й дідусі, братики та сес¬трички, навіть тато можуть їхати, і маля відпускає їх легко. А якщо їде мама, то дитина навіть може відмовитися від їжі, перестати спати вдень, погано засинати та прокидатися вночі. Вона може не бавитися улюбленими іграшками, замкнутися. Це відбувається тому, що, по-перше, мамин від'їзд може бути нею сприйнятий як те, що «мама мене кинула». І, по-друге, якщо до цього мама була 
 
 
разом із дитиною щодня, порушується звичний ритм та емоційна наповненість життя маляти. Тому, якщо Ви плануєте на певний час залишити малюка, наприклад, із бабусею та дідусем, для початку залиште його на декілька годин : поспостерігайте за його реакцією. Якщо все нормально, можете спробувати поїхати. Щоб малюк легше переносив розлуку, краще залишати його у звичному середовищі, не відвозити в інший будинок. Перед виїздом частіше говоріть  дитині, що Ви її дуже любите та ніколи не кинете, що Ви незабаром до неї повернетеся.
Частіше    говоріть    дитині,    як    вона    Вам    потрібна. 
Неможливо  розпес¬тити    маля   проявами  любові.
Як бути гарною мамою?
Сполучайте ніжність і пестощі з розумною суворістю.
Говоріть та всіляко демонструйте дитині, що любите її завжди, пустує вона або поводиться добре.
Частіше гладьте малюка, цілуйте його, беріть на руки.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
МИСЛЕННЯ
Якщо батьки замисляться та ще в ранньому дитинстві малюка поставлять собі завдання інтелектуального розвитку своєї дитини, то результат може виявитися вражаючим. Це все через те, що ще в ран¬ньому дитинстві в неї формуються навички, які будуть корисними надалі.
Причому можливості для розвитку певних психічних функцій з'являються в певному віці — ранньому дитинстві. І якщо упустити момент, то потім таких можливостей уже не буде. І те, що в три роки пізнавалося б без зусилля, у дванадцять років буде викликати вели¬чезні труднощі.
Щоб малюк легко залучався до процесу навчання, йому повинно бути цікаво.
А оскільки малята дуже люблять і хочуть гратися, то й учити їх потрібно, граючись.
Сьогодні до послуг батьків у магазинах продається велика кіль¬кість літератури та методик для розвитку інтелектуальних здібнос¬тей дитини. Ви можете обрати одну або декілька. Тренуйте пам'ять дитини, без неї неможливим є розвиток мислення. Учіть малюка рахувати мовчки, а не за допомогою пальчиків. Змушуйте працю¬вати його значеннєву пам'ять. Наприклад, покажіть маляті декілька картинок (ведмедика, зайчика, кубик, пірамідку, чашку, олівець, зошит, годинники) і потім попросіть назвати те, що він побачив. Малюк скористається своєю зоровою пам'яттю і згадає картинки. А тепер спробуйте залучити ще й змістовну пам'ять. Складіть малень¬ку розповідь: «Ведмедик і зайчик один раз так загралися кубиком та пірамідкою, що забули виконати завдання олівцем у зошиті». Нехай маля продовжить розповідь далі. Якщо казка сподобається дитині, продуктивність запам'ятовування збільшиться в декілька разів.
Для розвитку дитячого мислення Ви можете використати звичай¬ні шахи. Так само дітям цікаві й завдання із сірниками, коли потрібно перекласти тільки один сірник, щоб зображення змінило напрямок. Привчайте малюка до розгадування головоломок і розв'язання задачок із «секретом», і незабаром він сам попросить Вас підкинути нову задачку для розуму.
 
Як розвивати мислення дитини?
Нехай це будуть не заняття, а гра.
Завдання повинні бути важкі, але такі, що дитина може виконати, їх необхідно ускладнювати поступово, інакше малюк втратить до них інтерес.
Для малюка дуже важливо, якщо він бачить батьківський інтерес до завдань на кмітливість і винахідливість.
 
 
МОВЛЕННЯ
Коли потрібно починати розвивати мовлення дитини? Прямо від моменту зачаття! Адже давно науково доведено, що малюк чує в утробі неньки її голос та всі інші звуки. Приглушено, нечітко, але чує!
Як тільки малюк народився, починайте із ним спілкуватися.
Розмовляйте неголосно, м'яко та чітко, у жодному разі не «сю-сюкаючи». Колискові, мамині «примовки», татові майже «дорослі» розмови дають дитині можливість слухати мовлення, запам'ятовувати його звучання та ритм.
Деякі мами вважають, що читати дітям книжки потрібно почи¬нати з того моменту, коли малюк навчиться розмовляти. А потрібно робити саме навпаки: починати читати якомога раніше, щоб малюк раніше починав говорити. Виразне, емоційне читання та розповідання вголос веселих, ритмічних дитячих віршів і потішок теж обов'язково принесуть свої плоди. Ви помітите, що поступово дитина звикне до читання, і навіть по-своєму буде просити Вас про це.
Навіть однорічних карапузів батьки сьогодні сміливо саджають подивитися мультфільми. Причому, не завжди дорослі розуміють, що показувати можна, а що — ні. Тому малята змушені дивитися довгі американські мультфільми, що мають відразливі малюнки. Але, най¬головніше, у таких мультфільмах відсутній літературний переклад. Дорослий, позбавлений емоцій голос безпристрасно перекладає текст. Тому такі мультфільми не розвивають мовлення дитини. Скоріше, вони привчають малюка говорити штампами, примітивно будувати речення.
Але ж мультфільми бажано показувати дітям не раніше трьох років, причому ретельно підбираючи репертуар. Американські муль¬тики не розвивають у дітей текстового мислення. У нашій культурі прийнято дуже рано прилучати дітей до тексту: уже найменшим чи¬тають вірші, розповідають казки. Будь-яка вітчизняна дитяча книга, навіть для однорічних — це, насамперед, зв'язний текст, а не картинка із підписом, як в американських книгах. Те ж саме можна і сказати про мультфільми. Класичний український або російський мультфільм — це жива казка, американський — озвучений комікс.
Для розвитку мовлення дуже корисні дитячі ігри «Нісенітниця», «Зіпсований телефон», «ТАК або НІ», тому що, граючи в них, дитина вчиться використовувати різні слова, слухає їх правильне і неправиль¬не звучання.
Ставте з малятами спектаклі та сценки. Нехай спочатку вони бу¬дуть зовсім коротенькими. Зате незабаром малюк буде із задоволенням розучувати прозу або вірші.
Оскільки найбільше часу дитина все-таки проводить із мамою, дуже важливо, як вона розмовляє. Якщо мама перекручує слова, «сю¬сюкає», то існує велика ймовірність того, що і малюк буде неправильно вимовляти слова. Тому 
 
 
 
що він так звик. І знадобиться робота логопеда, щоб усунути недоліки.
Якщо малюк не вимовляє деякі звуки, не поспішайте його сварити. Просто спокійно виправляйте його та просіть вимовити слово правиль¬но. При цьому Ви можете продемонструвати, як саме потрібно зімкнути або розімкнути губи, куди відправити язичок, щоб вийшов правильний звук. І тоді в логопедичних заняттях просто не буде потреби
Може здатися, що такі заняття з дитиною вимагають величезної ІІЛЬКОСТІ часу. І хоча, звичайно, посадити її перед екраном телевізора со дисплеєм комп'ютера набагато простіше, проте, часу потрібно не "к вже і багато.
Ви можете розмовляти з дитиною, займаючись домашніми справа¬ми, співати їй пісеньки, купаючи у ванні, читати вірші, поки везете її в колясці вулицею.
 
На постійні заняття із дитиною дійсно потрібен час. Але хіба не можна його заощадити за рахунок чого-небудь іншого, наприклад, ба¬єчок із подругою або з'ясування стосунків зі свекрухою? А нагородою а Ваші праці буде чисте, гарне і правильне мовлення Вашої дитини.
 
Як навчити малюка говорити правильно і красиво?
Якомога раніше починайте читати малюкові, розповідати йому казки . і вірші.
Не перекручуйте своє мовлення, тому що малюк Вас наслідує.
М'яко виправляйте дитину, якщо чуєте, що вона говорить непра¬вильно.
Прагніть правильного і чіткого звучання кожного слова.
Грайте в ігри, що розвивають дитяче мовлення.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
МОТОРИКА
Що це за штука така, дрібна моторика? Так називається злагоджена й уміла робота наших пальців. Вона тому і називається дрібною, :о пальці змушені виконувати складні та тонкі рухи.
Ще в II столітті до нашої ери в Китаї було відомо про вплив дій руками на розвиток головного мозку людини. Древні китайці стверджували, що вправи за участю рук і пальців гармонізують тіло та розум, позитивно впливають на діяльність мозку. Японська акупунктура — ще тому підтвердження. На кистях рук розташовано безліч рефлекторних точок, від яких ідуть імпульси в центральну нервову систему, Масажуючи певні точки, можна впливати на внутрішні органи, які і цими точками пов'язані. Так, масаж великого пальця підвищує активність головного мозку. Вказівний палець пов'язаний зі шлунком, середній — із кишечником. Масаж безіменного пальця позитивно позначається на роботі печінки та нирок, а мізинця — на роботі серця.
Чим краще розвинені дрібні рухи пальців, тим гармонійніше розви¬вається людина. А ще виявлений прямий зв'язок розвитку дрібних рухів руки з розвитком мовлення.
Все дуже просто: чим більше Ви будете працювати із малям руч¬ками, тим швидше і краще він почне говорити, тим правильнішим буде його мовлення.
Маля народжується, і його пальчики ще майже нічого не вміють. Вони не слухаються, роблять, що хочуть. Мами розповідають дітям вір¬шики про «Сороку-ворону» не тільки для загального розвитку, але й для того, щоб пальчики тренувати. Адже дуже непросто «варити кашку» або загинати неслухняні пальчики. До одного року малюк ще не в змозі виконати такі вправи самостійно. Отут необхідна допомога дорослого!
Для більш дорослих малят гарним тренуванням пальчиків є про¬стий пластилін або солоне тісто. Поки малюк ще не вміє ліпити вед¬медиків і зайчиків, він може просто м'яти тісто в руках, відривати від нього невеликі шматочки. У цей час саме і відбувається масаж точок на кінчиках пальців. Такі міні-вправи можна робити вже в рік-півтора.
Різноманітні мозаїки теж стимулюють розвиток моторики.
Обираючи  мозаїки,  обов'язково  дотримуйтеся  принципу:  «Чим  мо¬лодшою  є дитина, тим крупнішими  мають  бути  деталі».
 
 
 
Можна дати малюкові коробку із великими ґудзиками та попро¬сити розкласти їх за кольорами. Така гра теж буде йому до смаку.
Коли малюк трохи підросте, Ви можете сміливо давати йому олівці, фарби, вугіллячка або крейди. Будь-яке малювання теж сприяє розвитку дрібних м'язів руки. Якщо Ви бачите, що дитині складно тримати в руках олівець, вона ніяково тримає ложку, ніяк не може навчитися шнурувати шнурки на черевиках, це означає, що Вам слід займатися з нею більше. Є спеціальні вправи для розвитку м'язів ру¬ки — пальчикова гімнастика. Як правило, всі ці вправи супроводжу¬ються легкими, веселими віршами, тому вмовити дитину позайматися такою цікавою справою, зазвичай не є проблемою.
Як розвивати дрібну моторику?
Займайтеся з малюком «Пальчиковою гімнастикою» із найперших місяців його життя.
Дитині повинні бути доступні пазли, мозаїки, конструктори (до 3-х років звертайте увагу, щоб вони не містили дуже дрібних деталей).
Ліпіть із малям із пластиліну, солоного тіста.
Малювання й розфарбовування так само гарно розвивають дрібну моторику.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
МУЛЬТФІЛЬМИ
Із мультфільмами начебто і так все зрозуміло. Адже їх знімають саме для дітей. «Що ж отут обговорювати?» — скажуть деякі батьки. .Але проблема існує так само, як з фільмами добрими та злими, ко¬рисними і не дуже.
Батькам потрібно взяти за правило дивитися будь-який мультфільм, який вони збираються показати своєму малюкові.
Це раніше всі наші мультики зазнавали спеціальної перевірки. Сьогодні цензорами повинні стати батьки.
Світ наші діти пізнають через зорові образи. А мультфільми мовою цих зорових образів несуть із екранів інформацію дітям. Дуже важливо, що саме Ви будете показувати дитині. Адже якщо на екрані демонструється насильство, агресія, то, швидше за все, малюк сприйме таку модель поведінки й спробує її реалізувати в житті. Тому подивіть¬ся на героїв того або іншого мультику не просто з погляду «цікаво, чи ні», а з погляду «чого він навчить мою дитину».
Гарний дитячий мультфільм, як правило, якісно озвучений. Тобто його герої говорять добре поставленими, емоційними, виразними голо¬сами талановитих акторів. Тоді маля правильно розвивається емоцій¬но. А якщо мультфільм закордонний і на голоси акторів накладений противний голос перекладача, його краще взагалі не показувати.
Для дитини дуже корисними є музичні мультфільми. Вона і ди¬виться їх із задоволенням, і героям підспівує. А от занадто яскраві фарби, картинки, що швидко змінюються, є складними для дитячого сприйняття.
Час, що дитина витрачає біля телевізора, повинен бути суворо обмежений. Звичайно, батькам дуже зручно посадити свого малюка перед телевізором та отримати на певний час свободу. Дійсно, він не чіпляється до батьків, не пустує і, у той же час, довідується щось нове, отримує задоволення. Але якщо Ви дасте дитині можливість дивитися мультфільми стільки, скільки вона захоче, поступово телевізор замі¬нить всі інші інтереси дитини.
Давайте домовимося, що найкращий час для мультсеансу — це пер¬ша половина дня.
Малюк ще не втомився. Він активний, бадьорий і готовий до сприйняття інформації. А перед сном дивитися мультфільми рекомен¬дується тільки дуже спокійні та добрі. Дітям, що легко збуджуються, такі яскраві враження перед сном взагалі не потрібні. Вони будуть погано засинати і неспокійно спати.
 
 
Намагайтеся, щоб малюк не дивився мультфільми більше двадцяти-тридцяти хвилин без перерви. А якщо в дитини є проблеми із зором, то такий перегляд повинен бути ще коротшим. Довгий мультик краще розбити на коротенькі серії та показувати поступово.
Ніхто не закликає батьків ніколи не пускати дітей до телеекрана. Але вони повинні поставити собі запитання: «Що зараз побачить моя ди¬тина по телевізору й до чого це призведе?» А якщо Ви забороните своїй дитині дивитися неякісні мультики, обов'язково дайте щось натомість. Купіть таку кількість відеокасет із добрими, розумними мультфільмами та дитячими фільмами, щоб у дитини був вибір. Знайдіть у телепрограмі і запропонуйте дитині подивитися ті телепередачі, які Ви вважаєте ко¬рисними. Формуйте смак своєї дитини вже сьогодні, і тоді завтра вона сама не захоче дивитися низькопробну відеопродукцію.
 
Як правильно показувати мультфільми?
Зберіть свою власну колекцію добрих мультфільмів.
Перш ніж показувати дитині мультик, подивіться його самі з погляду корисності, якості та відповідності віку.
Якщо Ви показуєте дитині новий мультфільм, попередньо подивіться його самі і вирішіть, чи потрібно показувати його дитині.
Обмежте час перегляду.
Чим молодшим є маля, тим коротшим повинен бути  мультсеанс.
Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила на екрані.
 
 
 
 
 
 
 
НЕПОСИДА
«Мій синочок ні секунди не сидить на місці. Тільки що був у кімнаті і от уже коридором бігає, а через п'ять хвилин по дивану стрибає...»
«Коли я з дочкою виходжу на прогулянку, я ніколи на місці не можу постояти — всі калюжі, ямки й канавки — наші...»
«Він із ранку до вечора пустує, не присяде, казку до кінця не дослу¬хає та й засинає довго...»
Як це знайомо багатьом батькам! Але дорослі рідко вважають зайву рухливість дитини справжньою проблемою: «Ну, бігає, що ж такого, всі діти бігають. Переросте». Однак, коли малюк приходить до школи, де він повинен уміти не просто висидіти 30-45 хвилин, але й утримувати свою увагу, розв'язувати задачі або писати, батьки хапаються за голову.
Головна проблема непосидючих дітей — неуважність. їм складно не тільки всидіти на місці, але й догледіти до кінця мультик, закінчити малювати картинку, довго гратись в одну гру. Ви можете спробувати навчити малюка регулювати власну діяльність. Звичайно, заняття це тривале і потребує певних зусиль, але результат того вартий. А оскільки дитина ще не доросла до «дорослих» розмов, гра залишається надійним способом навчити дитину самостійно регулювати свою увагу. Отже, грайтеся з малям не просто так, хаотично, а за правилами. Першим кроком дитини стане засвоєння тієї програми дій, що їй запропонує дорослий. А потім дитина сама навчиться придумувати гру, планувати її та складати самостійно все нові й нові правила.
Непосидючість дитини спричиняє чимало турбот батькам, учителям і вихователям.
І справа тут не тільки у великій руховій активності. Непосиди просто не в змозі утримувати увагу більше п'яти-семи хвилин. Тільки   що дитина виконувала завдання, і от уже підхопилася й схопила іграш¬ку Не поспішайте сварити, соромити або карати свого малюка. Просто його дитяча увага ще не готова бути «зосередженою» більше певного короткого проміжку часу.
Щоб уникнути шкільних проблем, увагу маляти можна тренувати. Почніть із малого. Приготуйте декілька цікавих коротких завдань для дитини та виконайте їх разом із нею. Для цих занять у Вас повинен бути спеціальний час. Щоб малюк максимально міг сконцентрувати свою ува¬гу, намагайтеся, щоб його не відволікали зайві звуки, іграшки або люди.
 
 
Неуважним дітям, яким важко всидіти на одному місці, обов'язково потрібно чергувати копіткі заняття з фізичними вправа¬ми. Через п'ять-десять хвилин можете влаштувати фізкультхвилинку, а потім знову продовжити заняття. Поступово подовжуйте час занять і збільшуйте складність завдань.
Що робити з непосидами?
Грайте з малям в ігри за правилами.
Займайтеся розвитком стійкості уваги.
Чергуйте інтелектуальні заняття з фізичним навантаженням.
Хваліть малюка, коли йому вдасться довести розпочату справу до кінця або виконати важку копітку роботу. 
НЯНЯ
Вибір няні — справа важлива та непроста. І в цій справі в кожно-го — свій шлях і свій власний досвід. Але, обираючи няню, ми багато в чому визначаємо, яким буде наш малюк, тому що найчастіше саме няня проводить із дитиною найбільше часу.
Для початку визначтеся, яким вимогам повинна відповідати няня Вашого малюка. Чи повинна вона мати власних дітей? Для багатьох мам наявність у няні власних дітей є важливим показником професійної компетенції. Тому непогано було б познайомитися з дітьми майбутньої няні. Так Ви зможете хоча б поверхово оцінити результати виховання.
Якими людськими якостями повинна володіти няня, на Ваш погляд?
Всі батьки на перше місце звичайно ставлять «любов до дітей», «терпіння», «товариськість і доброзичливість». Це дуже важливі кри¬терії, тому що від того, в якому «кольорі» няня бачить навколишній світ, оптимістка вона чи ні, багато в чому залежить і те, яке життєве сприйняття вона прищепить Вашому малюкові. Але не менш важливо, щоб няня була акуратною та порядною, адже вона фактично буде жити у Вас вдома. А ще — обов'язковою та ретельною, тому що їй доведеться відповідати за харчування маляти, прогулянки з ним.
Чи повинна няня мати фахову освіту (медичну або педагогічну, му¬зичну або художню)? Чи обов'язковим для неї є вміння смачно готувати?
Відповівши для себе на ці та інші питання, Ви можете сміливо розпочинати пошуки. Тут уже Ваше право,— вдатися до послуг агент¬ства або зайнятися пошуками самостійно, використовуючи свої зв'язки та знайомих.
Обираючи няню з безлічі кандидатур, зверніть увагу на послужний список. Якщо няня вже працювала в родинах, Ви можете зверну-тися до них за рекомендаціями й розпитати колишніх роботодавців про особливості її.
Зупинивши свій вибір на одній із кандидатур, не забудьте наполяг¬ти, щоб няня перед виходом на роботу пройшла повне медичне об¬стеження і надала Вам необхідні довідки та документи.
Надалі Ви можете вимагати, щоб вона проходила таке обстежен-ня один раз на півроку або на рік, на Ваш розсуд.
Перш ніж няня вийде на роботу, обговоріть із нею чітко її по-садові обов'язки і погодьте Ваші вимоги, мету у вихованні дитини та її очікування від роботи. Якщо Ви цього не зробите, надалі у Вас обов'язково виникнуть проблеми. Дуже небажано, якщо Ви будете
вимагати від няні, щоб вона ще й виконувала функції домробітниці. Бажаючи заощадити свій час та гроші, Ви втратите головне — спокій свого малюка.
Ще одна важлива умова Вашої успішної співпраці: завдання Вашій няні повинна доручати одна людина, тому що, якщо Ви вима¬гаєте одне, Ваш чоловік — інше, а бабуся — третє, то нянька просто перестане розуміти, що ж їй робити.
Сплануйте своє життя так, щоб у Вас був час побути разом із нянею та Вашим малюком певний час. Дитина буде спокійна, якщо побачить, що мама і няня знаходять спільну мову. А Ви зможете все показати, пояснити няні, тоді адаптаційний період мине без проблем.
Для початку Ви можете призначити няні випробувальний термін. Адже дуже непросто з першого разу підібрати людину, що припаде до душі не тільки малюкові, але й іншим членам родини.
Не забудьте ще один важливий момент. Дуже часто трапляється так, що няня, проводячи з малюком часу більше, ніж рідна мама, стає для нього ближчою. Щоб уникнути цього, не перекладайте на няню всі турботи про дитину, як би важко Вам не було. Якщо Ви помітили, що малюк називає няню мамою, м'яко поговоріть із нею. Не робіть зауважень маляті. Він не винний. Просто намагайтеся приділяти йому більше уваги.
 
Як правильно обрати няню?
Віддавайте перевагу людям із досвідом роботи.
Зверніть увагу на особистісні якості. Потрібно розуміти, що в чомусь Ваше маля буде схожим на свою няню. Чи сподобається це Вам?
Обирайте няню, віддаючи перевагу акуратним, обов'язковим жін¬кам, не схильним до конфліктів.
Познайомте няню з малюком, уважно поспостерігайте, як складаєть¬ся первинне спілкування.
 
 
 
 
ОНАНІЗМ
Той факт, що дитина раптом починає цікавитися своїми стате¬вими органами, надзвичайно лякає дорослих. Майже всі дорослі у від¬повідь на питання: «Що Ви будете робити, якщо побачите, що Ваша дитина займається онанізмом?» відповіли: «Зроблю їй зауваження» або «Покараю».
Дитина росте й розвивається. І цілком природно, що під час до-рослішання вона не тільки вчиться говорити, читати або писати.
Статева самосвідомість є такою ж стороною життя дитини, як і всі інші.
А ми відразу готові бачити в поведінці дитини щось непристойне негоже.
Коли дитина починає усвідомлювати себе представником тієї або іншої статі, вона пізнає себе, відокремлює від оточуючих. І замість того, щоб кричати, сварити та карати, батьки повинні зайняти іншу позицію. Не потрібно зводити статеве виховання тільки до прищеп¬лювання гігієнічних навичок. Не потрібно червоніти, чуючи дитячі питання, і переводити розмову на іншу тему. Просто потрібно бути готовими до того, що такі питання рано або пізно обов'язково виник¬нуть. Тому що для дітей така тема цілком природна, і питання «Звідки я узявся?» ставиться зовсім не для того, щоб поставити маму або тата в ніякову ситуацію, а для того, щоб отримати на нього відповідь, тому що дитині це й справді цікаво. Так само вона може запитати: «Чому небо синє?»
До тих пір, поки малюк зайнятий вивченням своїх ручок-ніжок, мама і тато спокійні. Але коли дитина починає цікавитися своїми статевими органами, багато батьків ніяковіють. Дитина ж зростає не в повній ізоляції від навколишнього світу. Вона набагато спостереж¬ливіша, ніж ми вважаємо. Малюк бачить уривки телевізійних передач, спостерігає за поведінкою батьків. Він може стати свідком ігор дітей старшого віку. У літературі також можна зустріти інші причини дитя¬чого онанізму: тісний одяг, екссудативнии діатез, попрілості, глисти, биття (вони викликають приплив крові до органів малого таза).
Насправді дуже важливим є, те що статеве виховання не може бути відділене від морального. Коли Ви пояснюєте дитині відмінності її статі, необхідно м'яко нагадувати про те, що все це особисте, і не виставляється на загальний огляд. Важливо, як же буде поводитися дорослий, побачивши дитину за таким «непристой¬ним» заняттям, як онанізм або гра в «родину». Страх покарання набагато шкідливіший, ніж сам онанізм. Якщо Ви покарали дитину за те, що вона грала своїми статевими органами, то в неї залишиться відчуття, що якщо її вчинок поганий, то і близькі їй дорослі, яких вона копіювала, роблять щось недозволене, брудне та непристойне. Це створює. Це створює психологічний бар'єр між дитиною та батьками, може бути основою для розвитку комплексів, стати джерелом таємних переживань і іграх, відволікти її, чимось зацікавити, ігри ці зазвичай переживань і іграх, відволікти її, чимось
зацікавити, ігри ці зазвичай відбуваються як короткий епізод і до періоду статевого дозрівання залишаються лише неясними спогадами. Увага батьків повинна бути спрямована на інше: дуже важливо, щоб хлопчик мав хлоп'ячі інтереси та захоплення, а дівчинці подобалося все дівоче. Але все повинне мати свою «золоту середину».
Головне — це одразу зрозуміти, що дитячий онанізм і дорослий — явища абсолютно різного характеру.
Практично всі діти, так чи інакше, проходять через це. Перші прояви починаються в 5 – 6 місяців, коли дитина зненацька напру жується, червоніє, а потім обм'якає й розслаблюється. У старшому віці такі проблеми бувають у дітей, що страждають запорами, ко¬ли напруга передається статевим органам, далі потрібна природна розрядка, і дитина починає шукати спосіб досягнення приємних від¬чуттів. Саме по собі таке обстеження тіла не є патологічним. Частіше проблема — у дорослому, у його ставленні до цього. Виявляючи переляк, коли побачить заняття онанізмом, дорослий тим самим дає зрозуміти дитині, що вона займається чимось поганим, отже, вона сама погана. Якщо онанізм має прихований і нерегулярний характер, швидше за все — це просто ігри, вивчення дитиною свого тіла. Але якщо дитина займається онанізмом часто, у присутності інших людей, тоді батькам потрібно замислитися. Адже причина такої поведінки знаходиться саме в родині. Емоційна холодність батьків змушує дитину шукати інше задоволення. І таку звичку, як онанізм, можна порівняти зі смоктанням пальця або нав'язливим гризінням нігтів.
Що робити, якщо Ви помітили, що Ваша дитина займається онанізмом?
Не панікуйте.
Не кричіть на дитину.
Намагайтеся відволікти малюка, зайняти його чимось цікавим.
Контролюйте, що саме малюк дивиться по телевізору.
Не карайте малюка фізично.
Не акцентуйте увагу дитини на непристойності цієї теми.
Давайте малюкові більше тепла і уваги.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПАМ'ЯТЬ
Зверніть увагу на те, що кожна дитина по-різному запам'ятовує віршики, пісеньки.
Одному легше запам'ятати картинки в книжці, іншому достат¬ньо один раз почути вірш — і от він уже розповідає його без запинки. Від чого залежать здатності до запам'ятовування? Чи можна розвити пам'ять дитини?
Давайте розберемося, що ж таке наша пам'ять. Це, насампе¬ред, відбиток нашого досвіду. І заснована вона на «трьох китах»: запам'ятовуванні, збереженні та відтворенні інформації. У процесі запам'ятовування в головному мозку встановлюються нові нервово-рефлекторні зв'язки. Це і є шляхи, які допоможуть надалі отримувати і здобувати інформацію. Під час запам'ятовування так само відбу¬вається зв'язок між новими та вже існуючими шляхами. Інформація, що надходить, зберігається в нашій пам'яті у вигляді пам'ятного слі¬ду — енграми. В її формуванні та збереженні беруть участь, імовірно, всі клітки головного мозку. Але науці поки точно не відомо, у якому вигляді зберігається цей пам'ятний слід. Енграма, що сформувалася, дуже стійка та може зберігатися протягом всього людського життя, але її видобування, тобто спогад чого-небудь, може бути сполучене зі значними труднощами. Однак доведено, що під час навчання та тре¬нування пам'яті кількість зв'язків між нервовими клітками стає все більшою, вони набувають стійкості, що приводить до більш легкого видобування енграми.
У процесі відтворення у свідомості з'являється раніше сприйнята інформація. Залежно від того, що саме сприймає і відтворює людина, розрізняють чотири основних види пам'яті:
o наочно-образна, що сприяє запам'ятовуванню облич, звуків, квітів, форм предметів і т. ін.;
o словесно-логічна (або словесно-значеннєва), при якій інформація запам'ятовується на слух;
o рухова (моторна) — пам'ять рухів;
o емоційна, при якій запам'ятовуються пережиті почуття, емоції та події. Крім того, пам'ять розподіляється на довільну (яка використовується, якщо потрібно запам'ятати що-небудь, і сам процес вимагає зусиль від людини) і мимовільну (завдання запам'ятовування не ставиться, це відбувається саме по собі).
Залежно від тривалості збереження інформації в пам'яті — на довгострокову та короткочасну.
У дітей-дошкільників відбувається інтенсивний розвиток здат-ності до запам'ятовування й відтворення. Пам'ять у такому віці має, в основному, мимовільний характер. Малята ще не можуть ставити перед собою спеціальне завдання запам'ятати і не завжди сприйма¬ють таке завдання від дорослих. От звідси і беруться складності із запам'ятовуванням віршів до ранків. Мимоволі запам'ятовується той матеріал, що вміщений у гру. Запам'ятовування та пригадування від-буваються незалежно від волі та свідомості дитини і залежать від ха¬рактеру її діяльності. Саме тому нові знання повинні мати для дитини певне значення — чим більше ця інформація стосується її інтересів, тим легше вона її запам'ятає.
У дошкільний період пам'ять розвивається дуже інтенсивно, тому що діти починають задавати безліч питань та отримують вели¬чезну кількість інформації. У цей період за швидкістю розвитку вона випереджає інші здібності. От чим обумовлена та легкість, з якою діти 3-6 років запам'ятовують віршики, казки, лічилки, загадки, а також все незвичайне та яскраве.
Елементи довільної пам'яті з'являються в дитини до кінця до-шкільного дитинства в тих ситуаціях, коли малюк ставить перед собою завдання запам'ятати та згадати. Це бажання необхідно всіляко за-охочувати, учити дитину запам'ятовування за допомогою ігор і вправ, контролювати правильність засвоєння інформації.
Здібність дитини до запам'ятовування залежить від багатьох факторів. Наприклад, від віку. Чим дорослішим є маля, тим краще працює його пам'ять. Спочатку дитина запам'ятовує пропонований матеріал мимоволі, нібито випадково. Але коли дорослішає, то уже може співвіднести отриману інформацію з досвідом, що є у неї, і навіть
використати прості прийоми для запам'ятовування. Крім віку, вели¬ке значення має накопичений багаж знань — пам'ять розвивається зі збільшенням їхнього обсягу.
На розвиток пам'яті також впливає рівень розумових здібностей — чим більше малюк вміє робити, чим активніше він міркує над чим-небудь, тим більше він спроможний запам'ятати.
Під час дорослішання дитини розвиваються її розумові здібності, і з ними розвивається пам'ять.
Для того, щоб розвивати пам'ять, можна використати спеціальні ігри та вправи. Починати можна із самого народження. Як тільки малюк вимовив перші слова, з ним можна обговорювати все, що відбувається навколо: що бачили на прогулянці, чим займалися зранку, що їли на сні-данок, з якими іграшками гралися в пісочниці. Спочатку, звичайно, пере-раховувати все це будуть дорослі, але поступово дитина приєднається до гри. Читання книг, завчання віршів, розгадування загадок, головоломок, ребусів — все це, крім загального розвитку, прекрасно тренує пам'ять.
Можна використати різноманітні ігри-вправи та розвивати різ¬ні види пам'яті: зорову, рухову, слухову. Наприклад, традиційна гра «Зіпсований телефон» розвиває слухову пам'ять дитини, гра «Знайди, якого предмета не вистачає» — зорову пам'ять.
Як розвивати пам'ять дитини?
Просіть дитину повторити почуте, перелічити предмети, описати побачене.
Більше читайте та розповідайте.
Похваліть дитину, якщо їй самостійно вдалося щось запам'ятати.
Не сваріть, якщо малюкові складно відразу запам'ятати вірш. Використайте картинки, щоб полегшити запам'ятовування.
Розвивати пам'ять дитини найкраще в грі.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПЕРШОКЛАСНИК
Похід у перший клас — одна із найголовніших подій у житті малюка. Як правило, до цього важливого дня всі батьки ретельно го-туються. І готують свою дитину. Учать її писати, читати й рахувати. Купують портфель і шкільні приладдя. ПЕРШОКЛАСНИК
Школа — це не тільки читання, писання або рахунок. Це цілий но¬вий світ, до якого дитина теж повинна бути готовою.
Серед батьків сьогодні існує думка, що краще віддати дитину до школи раніше. Тоді вона і закінчить її раніше. А навіщо? Куди по¬спішати дитині? Адже вона повинна навчитися ще й налагоджувати стосунки з людьми, відстоювати свою точку зору, бути самостійною.
Для початку визначтеся, чого Ви хочете. Просто, щоб дитина закінчила школу раніше і вступила до вищого навчального закладу? Але й там їй навчатися буде нелегко, бо вона ще не подорослішала. Або Ви хочете, щоб дитина була успішною, навчалася із задоволен¬ням і отримувала максимум знань, причому таких, які вона змогла б застосувати в житті?
Якщо Вашому малюкові ще не виповнилося шість років до пер-шого вересня, то не потрібно його мучити й віддавати в школу завчас¬но. Він до неї ще не готовий, навіть якщо Ви навчили його прекрасно читати й рахувати. Нерідко трапляються такі ситуації, в яких батьки дитини, що народилася, наприклад, улітку, наполягають на тому, щоб її взяли до першого класу. Батьки! Насамперед, задумайтеся самі, чи готовий Ваш малюк не просто висидіти 40-45 хвилин навчального ча¬су, але й утримувати увагу такий тривалий час? Крім того, ні для кого не секрет, що навіть першокласникам, порушуючи всі вимоги, сьогодні задають домашні завдання. А це означає, що дитина буде навчатися чотири-п'ять уроків у школі, але й проводитиме не тільки півтори-дві години за письмовим столом вдома, виконуючи домашні завдання.
Отже, якщо дитина посидюща, уважна, прекрасно налагоджує взаємини з однолітками й дорослими, легко адаптується в незнайомій обстановці, із задоволенням виконує різноманітні навчальні завдан¬ням ігровій формі, Ви можете відвести її до першого класу. А якщо Ви — батьки активного непосиди, що використає будь-яку хвилинку, щоб погратися або попустувати, то Вам потрібно звернутися до фа¬хівців — педагогів та психологів. Вони допоможуть визначитися — від¬правляти дитину до першого класу або ще рік почекати, дати маляті можливість удосталь награтися й підрости.
 
До 1 вересня потрібно підготувати не тільки портфель і шкільні приладдя. Малюк повинен бути готовий морально до нової обста¬новки, нових дітей і дорослих. Тому знайомство зі школою добре було б розпочати не у вересні, а набагато раніше. Приведіть дитину до школи, пройдіться коридорами, погуляйте на спортивному майдан¬чику. Обов'язково розкажіть, як Ви пішли до першого класу. Поясніть малюкові, чим школа відрізняється від дитячого садочка, до якого він звик. Інформація не повинна бути односторонньою. Необхідно роз¬повісти і про те, як буде цікаво в школі, і про те, з якими труднощами може зіштовхнутися дитина.
Навесні або влітку познайомте свого майбутнього першокласни¬ка із учителькою. Тоді у вересні Ви уникнете тривожності, що іноді виникає в маленьких учнів під час зустрічі з новим дорослим.
Період адаптації до першого класу в кожної дитини триває по-різному. Хтось звикає практично відразу, а комусь знадобиться досить довгий час, щоб стати школярем. Якщо дитина йде до школи неохоче, поговоріть із нею, намагайтеся з'ясувати, що її хвилює. Можливо, вона почуває себе невпевнено. Можливо, в неї не складаються стосунки з однокласниками. Намагайтеся частіше спілкуватися із учителькою, адже вона бачить Вашого малюка в різних ситуаціях і може допомогти Вам порадою.
Коли малюк повертається зі школи, запитуйте в нього, що ціка¬вого він сьогодні довідався. Якщо дитина почуває, що Вам небайдужі її шкільні успіхи, то й навчатися буде із більшим задоволенням.
Як зробити так, щоб малюк із задоволенням пішов до пер¬шого класу?
Не віддавайте дитину в школу раніше шести років.
Познайомте дитину заздалегідь зі школою, учителькою та майбутні¬ми однокласниками.
Розповідайте малюкові про школу, про свій дитячий шкільний досвід.
Не сваріть дитину за промахи та невдачі в школі, інакше незабаром вона просто не захоче туди йти.
Частіше спілкуйтеся із учителькою Вашого малюка.
Щодня цікавтеся, що нового довідалася дитина в школі
ПОГАНІ СЛОВА
«Ми його цього не вчили!» — вигукують перелякані батьки, чу¬ючи від своєї дитини «негарні» слова. Справді, звідки з'являються такі вислови в дітей, які ростуть у благополучних родинах?
Якщо задуматися, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають грубі, жаргонні вислови.
Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як це не дивно звучить) — це «вчителі» маленької людини.
Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови, лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають лю¬дей. Є ще так звані «жаргонні слова».
Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують бать¬ків. Боротися з ними чи ні — справа кожної родини. Насправді, сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються із ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовлення!
Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до чотирьох-п'яти), вони просто поводять себе як папуги, копіюють дорослих, не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться,, скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов'язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вжи¬вати. Не думайте, що малюк не зрозуміє. Нехай зміст Вашої полум'яної промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.
Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів'я повторюється, на-магайтеся з'ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує?
На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком імовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» ви-користовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим... Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів'я прийшло з мультику, намагайтеся зменшити час, проведений дитиною біля телеві¬зора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.
А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так частенько буває, коли батьки занадто зайняті. У них багато роботи, а ма¬люк кинутий напризволяще або занадто багато часу проводить не вдома. Але його будуть сварити, скажете Ви? Навіть така «негативна» увага для дитини — теж результат. «Сварять, це означає, що їм не однаково. А раз не однаково, отже, мене люблять»,— от що почуває маленький лихослов.
Поміркуєте, скільки часу Ви проводите З ДИТИНОЮ. Не прос¬то поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу Ви РАЗОМ щось робите? РАЗОМ кудись ідете? РАЗОМ розмовляєте? Змініть ситуа¬цію — і погані слова зникнуть самі.
А якщо це маленька помста? За що? У дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнен¬ня, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги. Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтеся із проблемою.
Дитина лається, тому що так вона бореться за свою свободу та незалежність. Ця причина теж береться до уваги. Подумайте, як багато обмежень і заборон Ви виставляєте своїй дитині? Звичайно, у чотири роки ще складно дати дитині право приймати серйозні рішення. Але можна запитати, хоче вона з'їсти котлету або рибу? Одягти червону кофточку або синю? Починати можна з малого.
Ви почуєте обурені вигуки дитини, і будете шукати в спеціальній літературі для батьків відповідь на питання: «Що ж робити, якщо дитина лихословить?»
Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колекти-ву, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо в ко¬лективі взято за правило лаятися, малюк просто приймає чужі норми поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій об¬становці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що — погано.
Що робити, щоб дитина не лихословила?
Оточіть її увагою та теплом.
Обмежте вплив телебачення.
Створіть сприятливу атмосферу вдома.
У жодному разі не лайтеся самі.
Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зро¬зумілим дитині (поясните, за що) і не принижувати її гідність.
Не можна ігнорувати «погані» слова.
Навчіть дитину іншого способа висловлення емоцій: «Я розсердже¬ний», «Мені не подобається»
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПОКАРАННЯ
Як батьки звичайно карають дитину? Деякі віддають перевагу ка-ральним заходам: б'ють малюка по попі, ставлять його в кут, сварять. Інші дотримуються філософії позбавлень — відмовляють у вечірніх мультиках або в любові та спілкуванні. Коли дорослі намагаються поділити покаран¬ ня на «гарні» й «погані», більшість із них схиляється до того, що фізичні покарання — це дуже погано, і що краще оголосити маляті бойкот...
На питання: «Чому Ви караєте свою дитину?» батьки звичайно від-повідають: «Виховую» або «Зриваюся».
Наскільки є шкідливим, коли ми кричимо або б'ємо дитину? Якщо маляті вже виповнилося два з половиною роки, якщо Ви не зловживає¬те своєю владою, не б'єте його з кожного приводу, то це покарання не занадто злякає його і може виявитися навіть корисним. Справа в тому, що в цьому віці дитина вже починає розуміти, що робить щось не те, але самостійно зупинитися може не завжди. Наприклад, вона почуває себе погано через те, що тупотить ногами на бабусю, кусає сусіда у пісочниці або викрикує образливі слова, але впоратися із собою неспроможна, їй потрібна Ваша допомога, але яка? Спокійні слова вона навряд чи зараз почує. Взяти її за руку та спробувати відвести не завжди можливо (хоча б тому що Ви самі обурені поведінкою улюбленого малюка, і Вам складно зберігати спокій). У цьому випадку який-небудь різкий звук або рух (окрик, удар по столі або по попі) подіють на маля протвережувально. Він зупиниться, і з ним уже можна буде розмовляти.
Покарання може бути корисним і в тому випадку, якщо дитина вирішила перевірити межі дозволеного і з'ясувати, до якої межі мама або тато дозволять їй дійти. Оскільки малюк ще погано орієнтується у світі, батьки повинні показувати йому риску, переступати яку не слід. Але якщо дорослі не спроможні щось забороняти дитині або в чо¬мусь обмежувати її, малюк буде вимагати їхньої реакції будь-якими способами, іноді зважуючись на надзвичайний захід, виводячи їх із себе своєю поведінкою.
Вибухи гніву й покарання можуть допомогти в тому випадку, якщо Ви стримуєте своє роздратування на малюка із кращих побажань.
Нереалізована агресія не зникає та створює напругу в стосунках. Малюк відчуває грозу, що насувається, та інтуїтивно хоче, щоб вона скоріше минула, і на небі знову засяяло сонечко. Деякі діти (особливо ті, які вже вивчили мамин характер) роблять дрібні хуліганства спе¬ціально, щоб спровокувати Вас на покарання зараз і не чекати страш¬ної розв'язки під назвою: «Моєму терпінню настав кінець».
Досить часто батьки карають дитину, прагнучи, щоб вона не по-вторила свою провину надалі. При цьому їхні міркування цілком логічні: у свідомості малюка поганий учинок пов'яжеться з неприємними наслід¬ками, і, щоб уникнути неприємностей, він буде поводитися як належить. У цьому міркуванні є один недолік: навряд чи Вам удасться знайти дитину, що прийшла у цей світ, щоб свідомо всім нашкодити. Швидше за все, вона поводиться так тому, що не зовсім розуміє, що можна, а чого не можна, або не в змозі виконати Ваші вимоги. Можливо, у такий спосіб вона хоче щось повідомити Вам, але Ви не реагуєте на її більш «мирні» сигнали. До речі, іноді батьки самі провокують хуліганську поведінку малюка, підсвідомо вбачаючи в цьому хвацькість і незвичайність.
До тих пір, поки малюкові не виповниться 2-2,5 роки, карати або сварити його майже безглуздо, тому що єдине, що він може із цього запам'ятати,— він поганий і його ніхто не любить. У цьому віці дитина ще не відокремлює себе зі світу й не може відповідати за свої вчинки, тому що не розуміє, хто їх здійснює. Нам, дорослим, це здається неймовірним, оскільки ми погано пам'ятаємо цей період нашого життя. Проте, коли малюк бачить результат своєї діяльності (наприклад, поламану іграшку), він до кінця не усвідомлює, як це відбулося: чи то він зламав іграшку, чи то іграшка зла¬малася сама. У цьому віці Ви можете навчити дитину володіти собою та речами, що її оточують, тільки через розумні, ясні заборони та обмеження.
Дитина 2,5-4 років починає усвідомлювати свою окремість від світу, і разом із цим вона усвідомлює авторство своїх учинків. У цьо¬му ж віці малюк розуміє, що певні події та вчинки радують оточуючих і вважаються гарними, а якісь — засмучують, дратують і вважаються поганими. Однак, незважаючи на те, що розуміння вже прийшло, здат¬ність володіти своєю поведінкою ще недостатньо сформувалася.
Дитина не може взяти на себе всю відповідальність за те, що ро¬бить, оскільки в такому випадку почуття провини стане для неї за¬надто важким тягарем.
Звичайно в цьому віці в дітей з'являється певний «заступник», що здійснює всі ті жахи, які так впливають на батьків! Це дає мож¬ливість маляті звільнитися від почуття сорому.
Також не забувайте, що в цьому віці діти часто діють всупереч батькам. Не тому, що зляться на Вас або не зважають на Вас, просто їм потрібно відчути свою незалежність, свої можливості та їхні межі. Якщо Ви почнете їх за це «переслідувати», то почнете війну, в якій не буде переможців. Краще намагайтеся перетворити це на гру або поставитися, як до прикрої неприємності, що згодом зникне.
Дитині 4-6 років усе ще складно контролювати свої вчинки, хоча вона майже завжди може їх аналізувати. А от після шести років дитина знаходить можливість контролювати себе і зупиняти свою «неправиль¬ну» поведінку. Цю навичку потрібно заохочувати та тренувати, посту¬пово передоручаючи малюкові контроль за здійсненими вчинками. Для цього домовляйтеся з ним, запитуйте, чи готовий він сам з усім упора¬тися, і не квапитеся навантажувати занадто великою відповідальністю.
Пам'ятайте, що повністю відповідати за свої вчинки він зможе тільки в 18-20 років, а зараз Ваше завдання — допомогти йому навчитися це робити, а не вимагати, щоб він поводився, як дорослий.
 
Як карати дитину?
Для початку задумайтеся, а чи варта ситуація покарання?
Будь-яке покарання повинне бути адекватним провині.
Не карайте малюка емоційним відкиданням, для нього це занадто важке випробування, особливо якщо він не розуміє причин.
Обов'язково пояснюйте, за що саме Ви покарали дитину.
Уникнути покарання можна, якщо Ви вводите в життя дитини розум¬ні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
психолог
Як часто в батьків виникають питання про виховання? Щодня? Ні, напевно, ще частіше. І багато мам і тат опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Справді, що робити, якщо малюк регулярно влаштовує істерики? Або гризе нігті? Або боїться темряви?
Можна порадитися з подружкою. Цілком можливо, що вона що-небудь підкаже із власного педагогічного досвіду. Можна запитати в мами або свекрухи. Зрештою, виховали ж вони Вас і Вашого чолові¬ка. І нібито непогано вийшло! Можна накупити книг або журналів для батьків. Таких видань зараз безліч. І читати, читати, читати...
І все-таки, кожна дитина унікальна. Більше того, кожна ситуація теж унікальна. І батьки повинні усвідомлювати, з якою проблемою вони спроможні впоратися самостійно, а із чим потрібно все ж таки звернутися до фахівця.
Чомусь існує якесь упередження, що до психолога потрібно йти тіль¬ки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.
Але батьки найчастіше бачать тільки свою дитину. А психолог працює з багатьма дітьми, і йому простіше побачити та порівняти особ-ливості поведінки Вашої дитини з іншими малятами.
А потім, хіба батьки проходить спеціальну підготовку? Ні, вони вчаться виховувати дітей на власних помилках. Але іноді, помиляючись, ми робимо боляче малюкові, залишаючи слід у його душі на багато років.
Щоб не наробити помилок, варто спробувати вибудувати свою тактику, або звернутися до психолога. Майте на увазі те, що серед психологів теж є фахівці різного профілю. Є сімейні психологи. Вони допоможуть Вам у розв'язанні сімейних конфліктів, гармонізу¬ють подружні стосунки. Але ж саме від гармонії в родині залежить духовне здоров'я Вашого маляти 
Дитячі психологи допоможуть Вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати Ваш підхід до дитини, придумають і підка¬жуть, як краще діяти в певній ситуації.
Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття, які називають¬ся тренінгами. • На таких тренінгах діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри. А результат не змусить себе че¬кати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах. Тому не слід забувати, що якщо у Вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, Вам завжди готовий до¬помогти психолог.
Коли потрібно звертатися до психолога?
Якщо проблема не розв'язується тривалий час.
Якщо Ви знаєте, як розв'язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога.
Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину.
Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над І і не мучити дитину порівнянням з іншими дітьми.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РЕВНОЩІ
Почуття ревнощів може виникати не тільки між чоловіком і жінкою.
Часті дитячі питання на зразок: «Мамо, ти мене любиш?», «А кого більше — мене або Віту?», свідчать про те, що дитячі ревнощі теж існують.
Для малюка важливо, щоб він був найулюбленішим. І якщо він бачить, що мама трішечки більше уваги приділила братикові, відразу ж виникає почуття ревнощів та образи. Дитячі ревнощі є практично неми-нучими в родинах, де більше, ніж одна дитина. Тільки від уміння батьків зберегти рівновагу залежить, чи буде виникати таке почуття в дітей.
Особливо уважними потрібно бути батькам, якщо в родині не-забаром з'явиться друге або третє маля (четверте, п'яте). Дуже часто діти сприймають появу братиків-сестричок, як знак, що тепер мама й тато стануть їх менше любити. Народження братика або сестрич¬ки — справжній переворот у житті первістка. Потрібно тепер ділитися своїми іграшками, своїм «життєвим простором», а головне — любов'ю батьків... І щоб не давати приводу для ревнощів, первістка потрібно підготувати до появи братика або сестрички.
Чим менший вік старшої дитини в цей момент, тим прояви рев-нощів у неї будуть відвертішими і тим легше вони розшифровуються. Деякі діти стають агресивними щодо дитини, але ще частіше — щодо батьків, що так вчинили з ним. Інші будуть неусвідомлено копіювати поведінку немовляти, щоб перевірити, наскільки їх люблять.
Не переміщайте дитину в іншу кімнату відразу після народження маленького і декілька днів не водіть його до дитячого садочка. Якщо ж переїзд в іншу кімнату все-таки необхідний, краще здійснити його до народження — у протилежному випадку в дитини може скластися вра-ження, що Ви намагаєтеся від неї позбутися. Як же бути, якщо ревнощі все ж таки виникли, і діти часто сваряться? Для початку Вам потрібно зрозуміти, що причина дитячих сварок і конфліктів — це те, що вони ділять Вашу любов й увагу. Не потрібно розповідати, що любите Ви їх однаково. Краще поясніть, за що саме Ви любите одного, а за що — ін¬шого. Підкресліть їхню індивідуальність, несхожість один на одного. І в той же час, поясніть, наскільки сильною є Ваша любов до них.
Якщо Ви вважаєте, що спільне проводження часу з дітьми завжди доречно, то Ви помиляєтеся. Це не завжди дає позитивний результат. Іноді корисно проводити час із кожною дитиною окремо. А іншим нехай поки займеться тато (або мама), бабуся або дідусь. Тоді кожний малюк в такі моменти зможе відчути, що мама належить тільки йому одному. Будьте уважними й ніколи не карайте одну дитину в присут¬ності іншої. Малюк, якого Ви покарали, потім може виявити агресію щодо брата або сестри. Адже йому прикро, що той був свідком його приниження.
Іноді діти ревнують батьків не тільки до братів і сестер.
Буває і так, що син ревнує маму до тата, дочка ревнує тата до мами і навпаки. Відбувається це тому, що батьки занадто мало часу прово¬дять із дитиною, і маляті просто не вистачає заряду тепла та уваги.
Як уникнути дитячих ревнощів?
Дитина ревнує, тому що не впевнена, що її люблять. Отже, необхід¬но доводити їй свою любов.
Ніколи не порівнюйте дітей.
Якщо Ви помітили, що дитина ревнує, не зліться на неї і не сваріть її.
Кращі ліки від дитячих ревнощів — увага й терпіння.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
РОЗЛУЧЕННЯ
Коли батьки розлучаються, дитина переживає один із найсклад-ніших і драматичніших періодів у своєму житті. Однак такі ситуації часто бувають неминучими. І як би нам не хотілося думати інакше, роз¬лучення, як і раніше, залишається однією із найсерйозніших дитячих травм. І звести нанівець її наслідки практично неможливо. Але можна спробувати зменшити завдану нею шкоду та перетворити це пережи¬вання із руйнівного стресу на переживання росту. Це завдання досить складне, але цілком посильне для дорослих людей, спільне життя яких не склалося. Щоб його виконати, необхідні дві речі: повага колишнього чоловіка і жінки один до одного та щира любов до дитини.
Чого бояться діти, коли розводяться їхні батьки? їх лякають такі речі, про які дорослі навіть не замислюються, влаштовуючи своє життя по-новому
Найголовніший дитячий страх під час батьківських конфліктів і роз¬лучень — страх, що мене розлюбили. Маленька дитина міркує при¬близно так: «Мої мама й тато більше не хочуть жити разом, тому що я поганий. І вони мене більше не люблять».
І це нормально, тому, що дитина-дошкільник сприймає себе центром світу. І все, що відбувається навколо, відбувається для неї й через неї.
Ви можете помітити, що в період сімейних конфліктів дитина часто запитує в батьків: «Ти мене любиш?» Іноді в малюка з'являється страх самотності, і він неохоче залишається один у кімнаті. Він не хоче залишатися в бабусі й дідуся, просить довше посидіти з ним перед сном. І навіть якщо малюк не говорить про це вголос, він напевно майже завжди відчуває такий страх. Намагайтеся вселити в маленьку людину впевненість, що вона потрібна, що її люблять, причому і мама, і тато. Переконуйте її у своїй любові не тільки словами, але й діями. Як би не було це складно в ситуації, що створилася, проводьте з ма¬люком хоча б трішечки більше часу, ніж раніше.
А ще діти бояться, якщо батьки будуть жити окремо, вони не змо-жуть спілкуватися з одним із них. Як тільки Ви із чоловіком остаточно вирішите, що настав час роз'їжджатися, сповістіть про це свою дитину. Розмова буде дуже важкою, але вона необхідна. Поясніть малюку доклад¬но, коли і яким чином він зможе спілкуватися з батьком. Психологічно дуже важливо, щоб дитина точно знала, де буде жити батько, який іде. Доброзичливо та докладно поясніть малюкові, що він у будь-який мо¬мент зможе сам подзвонити татові, вони зможуть зустрітися й поспілку¬ватися. Якщо ж Ваші стосунки такі, що Ви й Ваш колишній чоловік не можете переносити присутність один одного, дитина може побоюватися, що той, із ким вона залишиться, буде вкрай незадоволенні! її зустрічами з батьком. Тому Вам потрібно знайти в собі сили і зайняти чітку та чесну позицію. Адже батько теж має право на виховання маляти.
Люди, що розлучаються, досить часто неусвідомлено або, навпаки, усвідомлено використовують дитину, як розмінну карту у своїх непро¬стих стосунках. Адже суперечки через малюка — зручна нагода виплес¬нути один на одного роздратування, що накопичилося. Така поведінка тільки підтверджує віру дитини в те, що в ситуації, що створилася, вин¬на саме вона. Намагайтеся тримати себе в руках, «гальмуйте» щоразу, коли виникає спокуса (особливо в розмові про проблеми своїх дітей) докорити колишнього чоловіка або дружину чи підкреслити, який він поганий. І тим більше будьте пильними, якщо знаєте, що Ваші розмови можуть чути діти.
Деякі батьки думають, що розлучення — справа дорослих, і не по¬трібно посвячувати дитину в ці стосунки. Але малюк тонко відчуває настрій мами або тата, стежить за виразом їхніх облич.
Ви просто заганяєте проблему вглиб дитячої душі, не даючи йо¬му виплеснути свої емоції. Тому мовчання в такій ситуації — зовсім не вихід.
Якщо у Вашій родині трапилося так, що далі будувати разом сімейне життя неможливо, і Ви вичерпали всі можливі способи, щоб налагодити стосунки, то повинні розуміти, що цей крок залишить глибокий відбиток у душі дитини. І продумати все до дріб'язків, щоб згладити, зм'якшити, полегшити...
 
Як допомогти дитині в ситуації розлучення батьків?
Оточіть малюка теплом і турботою, проводьте з ним більше часу.
Не позбавляйте його інформації, але говоріть про батьківські взає¬мини м'яко й стримано.
Ставлення до дитини жодного із батьків не повинне змінюватися на гірше.
Бажано радикально не змінювати умови життя дитини.
Юридичне розлучення, розподіл майна повинні залишитися за ме¬жами уваги дитини.
У жодному разі не можна використовувати дитину, як знаряддя, під час з'ясування стосунків, не перетягувати її на жодну із сторін.
Після розлучення чоловік і жінка повинні чітко розподілити обов'язки щодо виховання дитини.
Не можна негативно оцінювати в присутності дитини маму або тата.
Дитина повинна усвідомити, що розлучення перериває тільки зв'язок між батьками. При цьому зв'язок «дитина — тато», «дити¬на — мама» залишаються незмінними.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
САМООЦІНКА
Таким розумним словом називається ставлення людини до самої себе. І складається це ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматоч¬ків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою як всі, гарною, як мама або як принцеса? Або вона Вам відповідає, що не знає, гарна вона чи ні?
Якщо Ви поставите дитині питання, наскільки вона розумна, то теж почуєте, як вона оцінює свій інтелектуальний потенціал. Звичайно, така самооцінка — результат порівняння себе зі своїми однолітками, з дорослими. А ще — відбиток Ваших оцінок свого маляти. Тобто, залежно від того, наскільки часто й щиро Ви дитину підбадьорюєте і підтримуєте, самооцінка в неї буде високою або низькою.
У якому віці дитина вже здатна дати оцінку собі, своїм особистісним якостям? Напевно, років після трьох. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я — найрозумніша! Я — найкрасивіша!»
А років у п'ять-шість картинка змінюється. І дитина може Вам сказати, що не знає, яка вона. Або розповідає, що вона не розумна, не щаслива... Отут-то і потрібно замислитися батькам. 
Коли може виникнути низька самооцінка? Коли Ви часто сварите малюка, і він почуває, що чомусь не відповідає Вашим очікуванням.
 За те, що дитина робила щось самостійно, за те, що зробила добрий учинок... І ніхто не говорить, що не потрібно звертати увагу на погану поведінку. Тільки не принижуйте дитину, не карайте її фі¬зично. Діти, які постійно зазнають приниження і фізичного покарання зі сторони батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.
А якщо все ж таки самооцінка у дитини висока й навіть занадто? Таке теж буває. Що було для цього причиною?
Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в ро-динах, де дитина єдина і все обертається довкола неї одної. Можна, звичайно, припустити, що така дитина виросте лідером... Але в житті все виявляється не так, тому що така дитина, потрапляючи в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей. І виникає стрес. «Виявляється, я не най-най»,— думає дитина.
Малюк повинен почувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам. Що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе буде ставитися добре.
  Що робити батькам, щоб самооцінка дитини була нормальною?
Не порівнювати дитину з іншими дітьми.
Не сварити і не карати фізично.
Частіше хвалити (за справу).
Не говорити: «Ти — нечупара!», «Ледар», «Дурень».
Говорити про те, як Ви її любите й доводити свою любов реальними справами.
Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить або він опа¬новує нову справу.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
СНОВИДІННЯ
Сни сняться майже всім людям. І діти — не виняток. От малюк розповідає, що йому наснився яскравий гарний метелик. А сьогодні ранком він розповів Вам, що всю ніч поливав із татом грядки на дачі. Ви, звичайно, не побачите нічого тривожного в яскравих дитячих сно¬видіннях. Діти від природи емоційні та вразливі. Але частенько батьки зіштовхуються зі справжньою проблемою. Малюк вночі спить неспокійно, скрикує, із плачем прокидається і при¬ходить до мами й тата. Про те, що Ваша дитина бачить кошмарний сон, можна здогадатися по напружених м'язах, зміні звичної пози, прискореному серцебиттю та подиху, нічним лементам. Малюк натягає ковдру на голову або ховає голову під подушку. Чому ж виникають кошмарні сни в дітей? Можливо, дитина подивилася мультфільм або фільм, що залишився в її пам'яті. Причому, особливість дитячої психі¬ки щодо легкого запам'ятовування зорових образів саме і може зіграти певну роль. Як правило, лиходії в мультиках і фільмах показані досить яскраво, тому вони і «приходять» уночі в дитячі сни.
Дотримуйтесь режиму дня дитини. Якщо Ви будете укладати її за¬надто пізно або занадто рано, Дитина буде перезбуджуватися, та її природний біоритм порушиться.
Ранком краще не будити її різко, не заводити будильник, а підій¬ти тихенько, покликати ласкавими словами, погладити по голівці. Не змушуйте малюка відразу підхоплюватися, пробудження повинне бути поступовим. Удень дитині краще надати більшої активності, дати пограти в рухливі емоційні ігри. Чим більше вона втомиться фізич¬но,— тим краще буде спати вночі. Не потрібно з'ясовувати сімейні стосунки, коли дитина спить. Те ж стосується й нічних телепередач, музики — якщо дитина вже спить, краще не вмикати взагалі нічого, особливо якщо її мучать кошмари. Особливої уваги заслуговують діти, що часто хворіють. Імовірність появи в них страшних снів у декілька разів більша. При багатьох захворюваннях у дітей утруднений подих уночі, а брак кисню викликає почуття занепокоєння. Повністю погроза
 
 
Але частенько батьки зіштовхуються зі справжньою проблемою. Малюк вночі спить неспокійно, скрикує, із плачем прокидається і при¬ходить до мами й тата. Про те, що Ваша дитина бачить кошмарний сон, можна здогадатися по напружених м'язах, зміні звичної пози, прискореному серцебиттю та подиху, нічним лементам. Малюк натягає ковдру на голову або ховає голову під подушку. Чому ж виникають кошмарні сни в дітей? Можливо, дитина подивилася мультфільм або фільм, що залишився в її пам'яті. Причому, особливість дитячої психі¬ки щодо легкого запам'ятовування зорових образів саме і може зіграти певну роль. Як правило, лиходії в мультиках і фільмах показані досить яскраво, тому вони і «приходять» уночі в дитячі сни.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
СОРОМ'ЯЗЛИВІСТЬ
До вас прийшли гості, а дитина сховалася у своїй кімнаті і не хоче виходити. Або на ранку в дитячому саду раптом відмовляється розповісти вірш, що без запинки повторювала Вам ще вчора ввечері Малюк плаче, ховається за спину мами або тата, намагається, щоб його взяли на руки, або ховає обличчя в складках маминого одягу.
У такій ситуації дорослі найчастіше поводяться досить різко. Адже так хочеться, щоб твоя дитина виявила себе на святі краще за всіх. А отут — такий конфуз. «Припини! Поводься як чоловік! Не можна бути таким боягузом!» — чується на адресу дитини. І вона замикається в собі ще більше. Як це не дивно, але саме в таких ситуаціях наші діти отримують величезні психологічні травми. Але той або інший ступінь сором'язливості властивий дуже великій кількості дошкільників.
Батьки зіштовхуються із цією рисою характеру своїх дітей найчасті¬ше в ситуаціях, коли йдуть із ними в гості або приймають гостей у себе. Потрапляючи в незнайому ситуацію або побачивши чужих людей, дити¬на боїться, притискається до мами, не відповідає на питання дорослих. Особливо яскраво та часто сором'язливість може виявлятися в дитячому садочку, де дитині доводиться спілкуватися з різними вихователями, відповідати на заняттях, брати участь у святах. їй і так важко, а тут ще й мами поруч немає. І врятувати немає кому! А ще сором'язливість яскравіше всього виявляється в тих видах діяльності, які для малюка є новими. Тому він почуває себе непевно, боїться, що над ним будуть сміятися й соромиться попрохати дорослих про допомогу.
Насправді соромлива дитина доброзичливо ставиться до оточу¬ючих. І навіть до тих, кого вона ще не знає. Малюкові хочеться спіл¬куватися, але одночасно він відчуває велике внутрішнє напруження. Воно виявляється в нервових рухах, стані емоційного дискомфорту, страху звернутися до дорослого, виявити свої бажання. Іноді такий ма¬люк взагалі не відгукується на звернення або відповідає односкладово, дуже тихо, пошепки.
Особливо гостро проблема сором'язливості виявляється в п'ятирічному віці. Саме в цей момент у дітей формується потреба в повазі дорослого. Дитина гостро реагує на зауваження, ображається на жарт, іронію на свою адресу. Саме в цей період їй особливо потрібні похвала й схвалення. Отже, батькам і вихователям необхідно поводити себе особливо уважно й делікатно стосовно соромливої дитини.
Найбільш вразливими в соромливого малюка є його почуття і пе¬реживання. Він не виявляє свої емоції відверто. А коли в цьому все-таки виникає необхідність, просто замикається в собі.    
        Не потрібно думати, що у всіх соромливих дітей низька самооцін¬ка. Навпаки,
ставлення до себе в них саме непогане. Але соромливим дітям часто уявляється, що інші ставляться до них гірше, ніж вони самі ставиться до себе. Із часом у соромливих дітей спостерігається тенденція до розриву в оцінці себе самими та іншими людьми. Вони продовжують високо оцінювати себе зі своєї точки зору, але усе нижче з погляду дорослих — батьків і вихователів. Сумнів у позитивному ставленні до себе інших людей вносить дисгармонію в самовідчуття дитини, змушує її мучитися сумнівами щодо цінності свого Я. Усе, що робить такий малюк, перевіряється ним через ставлення інших. Надмірна тривога щодо свого Я часто відсуває на другий план зміст його діяльності. Він зосереджений не стільки на тому, що робить, скільки на тому, як його оцінять дорослі. У сором'язливої дитини особлива будова споживчо-мотиваційної сфери: особистісні мотиви завжди є головними, відсторонюючи собою пізнавальні та ділові.
Дорослим необхідно проаналізувати своє ставлення до дитини. Безумовно, мама й тато люблять її, але чи завжди вони висловлюють це почуття? Чи часто говорять їй про свою любов? Може бути, їй не вистачає батьківської підтримки?
А сором'язливі діти потребують підтримки набагато більше, ніж їхні несором'язливі ровесники. І цінують вони цю підтримку сильні¬ше, тому що вміють глибоко відчувати добре ставлення і тільки тоді заспокоюються. Без задоволення цих потреб у дитини не формується фундамент її розвитку: довіра до людей, що дозволяє активно та безбо¬язно входити до навколишнього світу. Дорослі повинні навчитися бути уважними до малюка не тільки тоді, коли той звертається за допомо¬гою, але й тоді, коли вона, на перший погляд, йому не потрібна.
У чому полягає така підтримка? Це різні способи схвалення того, що робить малюк. Головне — продемонструвати йому, що його старання та успіхи замічені й оцінені позитивно. Наприклад, поба¬чивши, як дитина споруджує будівлю з кубиків, можна звернутися до неї: «Ти, напевно, будуєш гараж для машини? У тебе добре виходить». А, помітивши, як малюк наполегливо намагається надягти й застебну¬ти чобітки, не буде зайвим похвалити його: «Ти так намагався надягти чобітки, і в тебе вийшло. Чудово!»
Часто дорослі звертають увагу на своїх дітей лише тоді, коли ті щось роблять неправильно, досягнення й гарні вчинки малят часом залишаються непоміченими. 
Як перебороти дитячу сором'язливість?
Частіше говоріть дитині про те, як Ви її любите.
Не критикуйте. Грайтеся з дитиною в ігри, де вона зможе виявити свої емоції. Під¬тримуйте дитину в її справах.
 
 
 
 
 
 
СОСКА
Дискусія на тему «Чи привчати дитину до соски?» триває багато років. На користь соски висловлюються ті батьки, чиї малята пово¬дяться неспокійно, погано засинають. І саме соска допомагає приспати та заспокоїти дитинча. Але батьків лякають розповіді про те, що три¬вале використання соски може зіпсувати прикус у дитини. Говорять навіть, що діти, яким давали соску, повільніше розвиваються. Але це вже численні батьківські «страшилки»...
Є такі малята, які самі дуже неохоче звикають до соски. Вони випльовують її, і привчити маленьку людину до незручного кляпа в роті вдається тільки завдяки великій наполегливості мами або тата. У такому випадку краще діяти так, як Вам підказує мудрий малюк. Можливо, у нього є які-небудь проблеми з носовим подихом, і зайва перешкода зовсім ні до чого.
Взагалі, якщо Ви — уважні батьки, то дитина сама дасть Вам зро¬зуміти — потрібна їй соска чи ні. Головна рекомендація — жодного насильства. Не хоче — не потрібно.
А якщо малюк неспокійний, важко засинає, а соска допомагає йому заспокоїтися, то не потрібно виявляти героїчну стійкість і слу¬хати голосні лементи із думкою «Соску не дам нізащо!» Дайте маляті «заспокоювач».
І все-таки, не потрібно зловживати цим засобом. Якщо дитина спокійно заснула, соску можна тихенько забрати. Та й коли дитина не спить, в ній теж немає великої необхідності. Нехай маленький ротик буде вільний від перешкод та учиться розмовляти. Крім того, саме в цей період дитина обстежує навколишній світ за принципом «усе до рота». А тут соска заважає!
Із питанням «Давати соску або не давати?» дещо розібралися. Тепер поговоримо про те, як же безболісно облишити її. Це виявляєть¬ся дуже складно для багатьох батьків.
Іноді зовсім зненацька вдається позбавити малюка звичної со¬ски за один день, точніше — за одну хвилину. Тобто батьки просто ховають соску, а малюк, якому вона насправді вже не потрібна, легко погоджується на таке «позбавлення».
Але найчастіше буває інакше. За короткий термін соска стає Вашим надійним помічником. І вже самим батькам важко її облишити. Адже так зручно за її допомогою швидко заспокоювати малюка!
Існує зовсім чіткий часовий період, коли відучити дитину від со¬ски набагато легше. Звичайно, кожний малюк індивідуальний. Як тільки Ви помітите в малюка перші ознаки готовності кинути соску,— відразу за справу! Якщо дитина засинає без соски та не виявляє інтересу до неї, поки не побачить,— час «хапати момент». Не потрібно викидати соску в перший же день, коли дитина почне смоктати її менше. Та й потреба смоктати не може скоротитися так різко. Дотримуючись побажань дитини, починайте поступово відучувати її. Спробуйте роз¬повісти їй на ніч казку, проспівайте колискову, займіть її увагу, поки вона не засне. Удень намагайтеся розважити дитинку цікавими іграми, прогулянками, постарайтеся максимально її відволікти. Не вийшло? Не засмучуйтеся. Спробуйте пізніше. Наприклад, місяців після восьми. Паралельно намагайтеся привчати малюка пити із чашки, їсти з ло¬жечки та поступово вилучайте з обігу пляшечки. А ще — намагайтеся приділяти дитині більше уваги, будьте з нею ласкавішим.
Якщо ж процес затягнувся й Вашому малюкові вже два роки, можете використати казку і вигадати, що саме Вашої соски не виста¬чає нещасному зайчикові або іншому маляті. Можна навіть урочисто віднести її та передати (не насправді, звичайно).
 
Можливо, дитина це витримає спокійно та просто звикне спати без соски. Але існує і велика ймовірність того, що період відлучення буде досить тривалим і психологічно важким як для дитини, так і для батьків. Наберіться терпіння та зрозумійте: для малюка це — пер¬ше в житті розставання зі звичною будовою його маленького світу. Смоктання перед сном — своєрідний ритуал, після якого він звик добре засинати. Не сприймайте його небажання відмовитися від соски як каприз — адже ми, дорослі, теж не любимо відмовлятися від своїх звичок, хоча, і розуміємо, що деякі з них — шкідливі. Малюк ще не усвідомлює, що шкідливо, а що — корисно, тим більше що соску дала йому мама. Якщо Ви відчуваєте, що дитині потрібна соска, не звер¬тайте уваги на те, що говорять сусіди або родичі. Це — Ваша дитина, і тільки Вам краще знати, що їй зараз потрібно.
Хочете відучити від соски різко — поміркуйте, чи не викличе в неї це психологічну травму, адже, якщо малюк прив'язаний до свого першого друга та улюбленої іграшки, відвикання для нього в будь-якому випадку буде стресом. Для дитини різкість незрозуміла, вона звикла до Вашої турботи та уваги до кожного її кроку. Поставтеся до цього із чуйністю, прислухайтеся до неї та до її потреб.
Було б неправильно забирати в малюка соску силоміць або робити вигляд, що Ви її втратили, у той момент, коли дитині не по собі, і вона благає дати її.
Не потрібно сердитися на дитину або дражнити її із цього при¬воду. Малюку потрібно допомогти «перерости» цю звичку.
Що робити із соскою?
Кожні батьки самі можуть прийняти рішення — виховувати малюка із соскою або без. Великої різниці в розвитку дітей Ви не помітите.
Використовуйте соску тільки для того, щоб заспокоїти дитину, або під час засинання.
Ніколи не намазуйте соску гірчицею або іншою гидотою. Результат бу¬де негативним, і психологічна травма дитині теж буде забезпечена.
Не кричіть на дитину, якщо хочете, щоб вона відучилася смоктати соску. Говоріть ласкаво та спокійно.
Не лякайте розповідями про те, що якщо дитина і далі буде смоктати соску, то трапиться щось жахливе.
Якщо малюк сам вирішив відмовитися від соски, не упустіть момент.
 
 
 
 
СТРАХИ
Страх — це корисна емоція. Дитина, що нормально розвивається, повинна обов'язково «уміти боятися». Але існує тонка грань, за якою зви-чайний «нормальний» страх стає нав'язливим, перетворюється на фобію і робить із нормальної дитини невротика. Часто це відбувається тому, що ми, дорослі, помилково думаємо: якщо не звертати на страхи увагу наших дітей або дорікати їх за те, що вони чогось бояться, то все минеться.
Страхи відрізняються в дівчаток та хлопчиків, у дітей із повними та не-повними родинами, у дітей, що часто хворіють, та ослаблених, у фізич¬но розвинених та у тих, чиї родини перебувають у стані конфлікту.
Дослідження психологів і педагогів останніх років виявили дуже цікаві відомості про те, чого саме бояться наші сини та дочки. У спис¬ку виявилося 29 різних страхів. Серед них: страх самотності, напади, захворювання, своя смерть або смерть батьків, боязнь незнайомих людей, страх перед покаранням зі сторони батьків, острах казкових персонажів. Дивно, але навіть у наш час, коли удосталь з'явилося всіляких монстрів, діти, як і раніше, бояться Баби Яги, Кощія, Бармалія й Змія Горинича. Діти бояться запізнитися до дитячого садочка і школи, а також нічних кошмарів, темряви, тварин і комах (ведмедя, вовка, собак, змій і павуків). У дітей спостерігається страх висоти, глибини, замкнутого простору (тісноти), страх транспорту, стихії (повені, землетрусу, пожежі, води, вогню), війни, відкритих просторів, лікарів, крові, уколів, болю, раптових звуків.
Часто малята бояться засинати в темній кімнаті. А батьки щиро ди¬вуються і наполегливо укладають дитину, так ще й соромлять: «Ти ж уже великий. Нікого отут немає. Спи!»
Вимикають світло, ідуть і двері зачиняють. А дитина — зовсім не боягуз. Справа — в багатстві дитячої уяви. Маляті вчуваються звуки, тіні на стіні перетворюються на Бабу Ягу або іншого казкового героя. Не вважайте проявом своєї слабкості те, що Ви залишите в кімнаті невеликий нічничок у вигляді світлячка або відкриті двері. Посидьте поруч, розкажіть добру казку. А ще перед сном не вмикайте телевізор. Навіть коли він працює в «фоновому» режимі, дитина отримує безліч зайвої негативної інформації.
Маленькі діти, як і дорослі, бачать сновидіння. І ці сновидіння можуть бути як яскравими й веселими, так і страшними. Різниця між дитячими та дорослими снами — тільки в тому, що дорослі, прокинув¬шись, розуміють, що вони бачили сон. А малята вважають свої сно¬видіння за реальність. І ще довго бояться того, що їм наснилося. Якщо дитина часто розповідає Вам про те, що їй наснилося щось страшне, не намагайтеся змусити її це забути. Краще пограйте в гру, розіграйте її страшний сон у ляльковій сценці та зробіть цю сценку смішною.
Часто, коли дитину приводять до дитячого садочка або мама просто йде на роботу, дитина починає плакати і вередувати, тому що їй страшно залишатися одній. І навіть якщо мама йде, а бабуся, наприклад, залишається, страх однаково може виникнути. Найкращий спосіб — це допомогти дитині навчитися чимось себе займати, познайомити її з різ¬ними іграми. Якщо вона буде творчо самовиражатися, тоді їй ніколи буде придумувати різноманітні жахи.
Від чого виникають дитячі страхи? Всіх причин і не перелічити. Наприклад, від надмірної батьківської опіки, коли постійно «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай! Поріжешся». Від занадто високої вимогливості або холодності батьків. Від занадто жорстоких покарань. Від частих батьківських сварок. Від тривалого перегляду мультфільмів або слухання книг зі страшними, жорстокими сюжетами, від багатогодинних комп'ютерних ігор.
Як же допомогти маляті впоратися зі своїм страхом? Можна дати дитині захисника. Це може бути реальна людина, наприклад, брат або та¬то. А може бути і м'яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.
Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім Ви домалюєте цій страшилці смішну мордочку, поса¬дите її в клітку, придумаєте смішне ім'я. Якщо малюк боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти йому, що таке гроза насправді. Якщо малюк інформований, то він озброєний.
Що робити зі страхами?
Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.
Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.
Допоможіть маляті перестати боятися (поясніть, зробіть щось разом).
Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а інакше до нього ставитися.
Перед сном грайтеся з дитиною в спокійні ігри та читайте добрі казки.
Перетворіть дитячий страх на щось нестрашне.
 
 
 
ТВОРЧІСТЬ
Коли в малюка з'являються перші творчі прояви? Тоді, коли він із захватом малює на новеньких шпалерах? Або збирає з конструктора щось неуявне, але говорить, що це автомобіль? Або коли він співає власну пісню з незрозумілими словами і мелодією? Не злякайте!
Головне завдання батьків — не налякати цю саму творчість, тому що зробити це легко.
Досить однієї необережної репліки, і все. Малюк замкнеться і перестане творити. Якщо Вас так дратують зіпсовані шпалери, при¬думайте, де Ваш юний геній зможе випробувати свій талант. Може, це буде аркуш ватману або просто рулон старих шпалер!
Підтримайте! Якщо Ви помітили, що в дитини з'явилося бажання малювати, ліпити або конструювати, створіть їй умови. Пластиліну або глини повинно бути багато, і не потрібно сваритися, якщо щось забруднене. Просто дайте дитині фартух або домашній одяг, які можна не дуже берегти. Продумайте спеціальне робоче місце для малюка, де б він зміг спокійно позайматися улюбленою справою.
 
Похваліть! Навіть якщо дитячий витвір або малюнок ще не дуже досконалі. Але вони створені своїми руками й придумані своєю головою!
Оцініть! Дитина дуже часто чекає не тільки батьківської похва¬ли, їй дуже хочеться, щоб її творчість оцінили по-дорослому, сказали, що особливо вдалося, а над чим необхідно б ще попрацювати. Тому, розглядаючи дитячий витвір, будьте об'єктивні, але позитивні.
Якщо Ви бачите, що малюкові потрібна допомога, а Ви її надати не в змозі, то потрібно звернутися до фахівців. Існує безліч кружків і секцій, де Вашій дитині допоможуть рухатися далі й навчать основ будь-якої майстерності.
Дуже часто, щоб дитина могла розвиватися і далі у своїй творчості, їй необхідна не тільки позитивна оцінка родичів, але і визнання до¬сить
Тому, якщо є така можливість, улаштуйте своєму малюкові виставку його робіт або надайте можливість взяти участь у конкурсі. Це буде гарним стимулом для того, щоб він хотів продовжувати тво¬рити й далі.
Як допомогти дитячій творчості?
Від Вашої підтримки залежить дуже багато чого. Тому підтримайте І               малюка словом і справою.
Оцінюючи дитячі роботи, будьте делікатні. Не потрібно критикувати все, що Ви бачите, знаходьте позитивне!
Створіть маляті обстановку для творчості: обов'язково повинно бути вдосталь місця та матеріалу під рукою.
Зверніть за допомогою до педагогів-фахівців.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ТИХА ГОДИНА
Ранній підйом, похід до дитячого садочка або школи, набір різно-манітних занять, невеличка прогулянка, заняття гуртка або секції, іноді залишається час небагато погратися вдома і... спати. Такий вигляд має сьогодні день старшого дошкільника або молодшого школяра. Добре, якщо малюк ще ходить до дитячого садочка. Тоді після обіду запропо¬нуйте йому хоча б трішечки полежати та відпочити. Чому це важливо?
Є як мінімум дві причини. Перша — це утомлена нервова система. Вона просить перемкнути її на повільний ритм, надати їй можливість відпочити. Часто батьки, не розуміючи всієї важливості денного відпочинку, навіть наполягають: «Мій удень не спить. Нехай пограє тихенько на килимку».
 
Є такі мами і тата, яким усе здається, що вони не встигнуть чогось дитину навчити, і замість тихої години вони вигадують для дитини різноманітні додаткові заняття та кружки.
Друга причина — це дитячий хребет. Він теж утомлюється. І йому необхідна перерва. Щоб м'язи розслабилися, щоб спинка полежала і шийка відпочила.
І все-таки останнім часом батьки частіше позбавляють своїх дітей тихої години. «Якщо мого сина вдень укладати, то він увечері довго не засинає»,— говорить мама. Так тому й не засинає, що вдень не укладають. Нервова система перестає працювати за принципом «ро¬бота — відпочинок». Вона ніяк не може заспокоїтися й все працює, працює... Поки малюк зовсім не стомиться. Тому що вона, ця сама нервова система, більше не може бути активною.
Кожній людині непогано б удень полежати хоч півгодини і від-почити.
Дорослі часто шкодують, що вони позбавлені такої можливості. «Чому ж я в дитинстві не любив тиху годину?» — часом говорить до¬рослий. А малятам і поготів просто необхідна ця денна «перерва».
До якого віку потрібно укладати дитину відпочивати вдень? Бажано як мінімум до закінчення початкової школи. Якщо немає мож¬ливості полежати годину-півтори, навіть п'ятнадцять-двадцять хвилин будуть корисні. До речі, старшокласникам таке розвантаження теж не зашкодило б, тому що їхній робочий день іноді триває понад 12 годин.
Як малюка привчити до денного відпочинку? Із найперших днів життя дитини визначитеся режимом дня і намагайтеся сильно від нього не відступати. Тоді дитина звикне до зміни активності та спокою, організм сам навчиться заспокоюватися до певного часу вдень і ввечері.
Тиха година не повинна бути насильством над дитиною. Якщо малюк вередує і сильно протестує проти укладання в ліжечко, спро¬буйте прилягти поруч. Здорово допомагають книжки або казки. Тихим, спокійним голосом розповідайте або читайте захоплюючу історію, поступово сповільнюючи темп. Навіть якщо дитина не засне, певний час вона буде поводити себе тихесенько, лежачи в ліжечку. А ще Ви можете під час тихої години зробити малюкові легкий розслаблюю¬чий масаж.. У цей час увімкніть спокійну музику зі звуками природи. Це допоможе дитині заспокоїтися.
Будити після денного сну краще м'яко та ніжно. Але робити це потрібно теж у певний час, причому щодня — у той самий. Якщо малюк хоче ще трохи полежати, не наполягайте. Можете увімкнути неголосно бадьору музику, розповісти який-небудь веселий віршик, що допоможе прокинутися.
Денний сон допомагає дитині повернутися до ігор і занять бадьо¬рою та сповненою сил. Тому не потрібно позбавляти її такої можливості.
 
 
Як зробити так, щоб дитина відпочила вдень?
Дотримуйтеся режиму дня.
Не відмовляйтеся від тихої години, навіть якщо дитина вдень не за¬синає. Нехай просто полежить.
Якщо маля вередує і не хоче полежати, приляжте поруч, почитайте книжку або розкажіть казку.
Відпочинок перед телевізором для малят неприпустимий.
Не будіть дитину різко після денного сну. Нехай перехід від відпо¬чинку до активності буде плавним.
Обов'язково похваліть дитину, навіть якщо вона просто тихенько полежала.
тихоня
«Як же Вам пощастило!» — говорять батьки непосидючого ма¬люка батькам спокійної дитини. Але не поспішайте заздрити. У них, у тихонь, свої власні проблеми. Такі діти дуже повільно їдять, одяга¬ються. І навіть думають вони повільно, чим жахливо дратують батьків. Особливо помітні такі діти в дитячому садочку: останніми доїдають
 
обід, останніми виходять на прогулянку. Але ми з Вами живемо в су¬спільстві, в якому цінуються лідери, сильні, що вміють за себе посто¬яти. Тому зрозумілі переживання батьків. Як же їхній тихий, занадто спокійний малюк буде встигати за цим швидким світом?
Звичайно, немає такого рецепта, який би зробив із маленького тихоні екстраверта. А в цьому і немає необхідності. Допомогти дитині стати активнішою, самостійнішою зовсім не означає переробити її зов¬сім. Тому приймаємо дитину такою, яка вона є. І дещо допомагаємо їй.
Оскільки «повільні» діти встигають зробити не все і не завжди, то для них доцільно вводити «м'які» тимчасові межі. Наприклад, ста¬вити піщані годинники та просити дитину закінчити вживання їжі до того, як пісок  просиплеться.
Так само, як і для гіперактивних дітей, для тихонь важливий розпорядок дня. Хваліть малюка, коли в нього вийде зробити щось швидше, ніж звичайно. У жодному разі не називайте «копушою» або «черепахою». Таке образливе прізвисько запам'ятається надовго і за¬вдасть безліч неприємностей.
У таких тихих дітей частенько виникають проблеми в спілкуван¬ні, їм складно зав'язати перші контакти, розмовляти настільки голосно, щоб їхній голос був почутий у гучній дитсадівській групі.
Ви можете допомогти своїй дитині, якщо будете заохочувати будь-які прояви «товариської» активності. Першим підійшла до не¬знайомих дітей — молодець! Розповіла вірш — теж молодець!
Попросіть виховательку в дитячому садочку давати Вашому ма-люкові такі ролі на ранках, які допоможуть йому стати сміливішим, розкутим та активним.
Як виховувати «тихоню»?
Заохочувати дитину на заняттях із рухливими іграми.
Займатися іграми, які розвивають швидкість дитячого мислення і пе-ремикання уваги.
Із самого раннього дитинства привчати малюка до режиму дня, де на кожну дію виділений обмежений час.
Змагатися з малюком: хто швидше зашнурує черевики, прибере постіль тощо.
Утримуватися від висловів: «Мій син — нелюдим», «Він — такий
тихоня»...
Цікавтеся думкою маляти, причому із самого раннього віку. (Що він думає про побачений мультфільм? Чи хоче він саме це блюдо?)
Не упускати моменту зайвий раз підкреслити достоїнства маляти.
Залучайте дитину (розумно) у своє доросле життя, дозволяйте їй спілкуватися з дорослими.
 
 
 
 
ТРИВОЖНІСТЬ
Що спільного між двієчником, що панічно боїться вийти до до¬шки, і відмінником, що страждає шкірною алергією? Між хуліганом, що грубить учителям і б'є однокласників, і боязким та невпевненим у собі трієчником? Між неспокійним, дратівливим, нервуючим з будь-якого приводу малюка і його сусідом по парті, якого нічого не цікавить, на якого не діють ні окрики, ні двійки? В основі всіх цих проявів поведін¬ки знаходяться загальні механізми, основний з яких — тривога.
Тривожні переживання характеризуються очікуванням невизначеної загрози, небезпеки. На відміну від емоції страху тривога не має певного джерела, це «страх невідомо чого».
Звичайно розрізняють тривогу як стан і тривожність як рису особистості. Тривога як стан властива усім нам. Певний рівень триво¬ги необхідний для мобілізації емоційних, інтелектуальних та вольових ресурсів людини. Ця кількість тривоги в кожного своя і залежить від ін-дивідуальних особливостей людини. Головне, щоб тривожність не стала особистісною рисою дитини. Такі люди постійно невпевнені в собі і своїх рішеннях, увесь час чекають на неприємності, емоційно нестійкі, недовір-ливі. А це вже початок неврозу, що розвивається. Причиною виникнення тривоги завжди є внутрішній конфлікт дитини, її незгода із самою со¬бою, суперечливі прагнення та бажання. Звідки береться цей внутрішній конфлікт? Мати забороняє те, що дозволяє бабуся, або батько дозволяє щось, що забороняє мама. В основі внутрішнього конфлікту може зна-ходитися зовнішній конфлікт — між батьками, між родиною і школою, між дорослими та однолітками. Звичайно, зовсім не кожна дитина стає тривожною, якщо мати і бабуся виховують її по-різному. Лише коли ди¬тина бере близько до серця обидві сторони, що конфліктують, коли вони стають частиною її емоційного світу, створюються всі умови для тривоги. Дитина намагається не засмучувати одночасно і маму, і бабусю.
Іноді такий конфлікт може бути зумовлений завищеними вимо-гами до дитини. Звідси, наприклад, береться «синдром відмінника», коли родина проголошує малюкові, що він обов'язково повинен бути відмінником і ніяк інакше. Така дитина буде сумлінною, вимогливою до себе, але сполучатися це буде з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Дитина буде добре вчитися, щоб її любили і хвалили дорослі, для яких це важливо. Буває, що батьки нав'язують дитині свої інтереси, хочуть, щоб вона реалізувала те, чого вони самі зробити не змогли, наприклад, закінчила музичну або балетну школу. Примусова участь дитини в справах, які її внутрішньо не цікавлять, ставлять її в ситуацію неминучого неуспіху, отже — і підвищеної тривожності. Іноді тривогу
 
викликає емоційне відкидання близькими. Усі знають, що дітей необхід¬но любити, але не завжди знають, як любити, як висловити свою любов до дитини, особливо якщо вона не схожа на батьків за темпераментом, смаками, поглядами і переконаннями. Негативні почуття до своїх ді¬тей заганяються усередину, приховуються, але як би Ви не намагалися, вони однаково десь прориваються, і дитина відразу це відчуває, але не може зрозуміти, чому п'ять хвилин тому все було нормально, а тепер раптом Ви злитеся на неї. У таких випадках дитина постійно почуває суперечливе ставлення до батьків, вона бачить певні ознаки батьківсь¬кої любові, але одночасно постійно боїться втратити її, не вірить у її надійність. Все це викликає в дитини почуття «втрати опори», втрати міцних орієнтирів у житті, непевність у навколишньому світі. Стан тривоги важко переживається дитиною, і вона знаходить різноманітні способи уникання свого стану, наприклад, у світі фантазій.
Фантазії тривожних дітей відрізняються від фантазій звичайних лю¬дей тим, що не є конструктивними, не дають поштовху уяві, не впли¬вають на реальність.
Те, у чому такі діти насправді могли б виявити себе, їх не ціка-вить,— адже все реальне для них сповнено тривогою. Вони намагають¬ся перебувати у фантазіях якнайбільше часу, не роблячи ні найменших спроб втілити їх у життя, наприклад, уявити себе відмінником, але ре¬ально не робити уроки. Інший відомий спосіб, що часто обирають три¬вожні діти, заснований на простому висновку: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене. Тому тривога є найважливі¬шим джерелом розповсюдженої форми порушення поведінки — агресії. Ще один частий результат тривожних переживань — апатія. Конфлікт між суперечливими прагненнями вирішується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Обмеження інтересів дитини, зрештою, призводить до втрати будь-яких інтересів, незадоволення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Нарешті, ще один розповсюдже¬ний і найбільш негативний спосіб уникання тривоги — перетворення її на захворювання. Емоційний стан дитини стає нормою за рахунок погіршення її фізичного стану.
Що ж робити, якщо в малюка підвищена тривожність?
Звертайте увагу на емоційний стан дитини.
Хваліть і говоріть їй про Вашу любов.
Перегляньте свою систему вимог до дитини — можливо, вона занад¬то завищена.
Якщо у Вашій родині трапляються конфлікти, вони теж можуть бути причиною тривоги. Налагоджуйте сімейні стосунки.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
УРАЗЛИВІСТЬ
Перші образи з'являються в ранньому дитинстві, десь у три роки. Дитина хвилюється, скаржиться мамі або татові, вимагає до себе підви¬щеної уваги. Але в цьому віці на образах ще не зациклюються. Малюк все швидко забуває та легко починає робити щось інше. А ставши до¬рослішим, десь у п'ять років, дитина, що уже відчуває потребу в повазі й визнанні, стає уразливою по-справжньому. Тепер вона ображається на своїх однолітків, а от миритися ще не вміє.
Не прийняли в гру — образа. Не дали іграшку — теж образа. Подразнили — велика образа. Не похвалили, порівняли з успішнішим однолітком — величезна образа. Дитина почуває, що її не поважають, не люблять і не цінують. Кожний малюк в такій ситуації виявляє себе по-своєму. Хтось намагається знайти компроміс, наприклад, дати іншу іграшку замість бажаної. Хтось полізе в бійку та розв'яже проблему досить агресивно. Але є категорія дітей, які в такій ситуації звичайно дають зрозуміти одноліткам, що вони дуже скривджені. Вони не напа¬дають на кривдника, а відвертаються, не розмовляють, ображаються і всім своїм виглядом демонструють, що кривдник повинен першим ужити заходів для примирення.
У поведінці скривдженої дитини завжди є протиріччя: з одно¬го боку, її вчинки демонстративні й спрямовані на отримання уваги. А з іншого боку, вона сама відмовляються спілкуватися, і помиритися з нею досить складно. Чому так відбувається? Так просто уразливі діти намагаються викликати у свого кривдника почуття каяття або провини. Мовляв, проси вибачення, а то гірше буде.
Розберіться в ситуації. Іноді привід для образи дійсно є. Поговоріть із дитиною, запропонуйте їй варіанти рішення, вислу¬хайте її. Розповідайте історію зі свого життєвого досвіду.
Але якщо Ви розумієте, що реального приводу для образи не було, і маля образилося даремно, намагайтеся пояснити йому це.
Уразливі діти вимагають набагато більше похвали й уваги, ніж інші малята. І батьки намагаються хвалити їх якнайбільше. А результату немає. Маля все одно ображається.
Спробуйте показати дитині, що оцінка її здібностей, поведінки зі сторони інших людей (дорослих або однолітків) — ще не найголовніше в житті. Створіть у своїй родині таку атмосферу, в якій дитина могла б розвиватися спокійно й гармонійно, а не брати участь у постійному змаганні.
 
 
Своєю поведінкою показуйте маляті, як можна й потрібно відреагувати на образливу ситуацію. Придумайте смішні «мирилки» на зра-зок «мирися-мирися-мирися і більше не бийся», щоб дитина могла їх використати надалі. Підберіть казки та мультфільми, а після перегляду або прочитання розберіть із малям, хто був прав, хто винуватий.
 
Що робити з уразливими дітьми?
Уникати порівняльних оцінок дітей (хтось кращий, а хтось гірший).
Якщо маля занадто уразливе, то ігри-змагання йому протипока¬зані.
Краще не застосовуйте у вихованні принцип «що скажуть люди», тому що уразливі діти дуже чуйно реагують на оцінку зі сторони.
Позбавте дитину необхідності постійно доводити свою перевагу.
Створіть у родині доброзичливі умови, коли кожного приймають та¬ким, який він є.
 
 
 
 
 
 
хлопчики
Новонароджених малят ще можна переплутати: «У вас хто — хлопчик або дівчинка?» — цікавляться перехожі. А от дворічний малюк вже цілком зможе Вам відповісти, що він — хлопчик або дівчинка.
Ми по-різному виховуємо хлопчиків і дівчаток, тому що в май-бутньому їх очікують різні ролі. А зараз, чим старшими стають малята, тим помітнішою є між ними різниця. Хлопчики, як правило, ростуть більш активними, ніж дівчата. Вони непосидючі й навіть розмовляють голосніше дівчат. Хлопчики грають у рухливі ігри, у їхніх малюнках більше динаміки: хтось стріляє, хтось їде... У спільних іграх дівчаток і хлопчиків останні частіше беруть на себе роль лідера. Така модель співпраці збережеться і в майбутньому житті.
Майбутні чоловіки вже в ранньому дитинстві опановують навколиш¬ній світ зовсім не так, як представниці протилежної статі.
Вони часто експериментують і ризикують. І через цю тягу до екс-периментів набивають собі шишки, потрапляють у небезпечні ситуації. Батьки хлопчиків опиняються в досить складній ситуації. З одного боку, батькам тривожно за своє маля. А, з іншого боку, придушувати в хлопчикові самостійність, тягу до пригод, прагнення довідатися про життя — неправильно.
Без заборон, звичайно, ніяк не обійдешся. Хлопчикові певна система правил і вимог потрібна набагато більше, ніж дівчинці. Адже чоловік від природи більше схильний до ризику. Причому Ваші забо¬рони, які стосуються безпеки, повинні бути чіткими та незаперечними. У той же час, родина не повинна дотримуватися суворо авторитарних принципів виховання. «Переборщення» у таких справах часто навпаки робить із маляти боягуза або маленького агресора. Якщо батьки занад¬то непохитні у своїх вимогах, малюк незабаром навчиться хитрувати. Хлопчики взагалі схильні до досліджень, тому в спілкуванні із сином, а особливо у висловленні різних зауважень і заборон, необхідно на¬магатися обходитися без частки «не»: не лізь, не шуми, не кричи, не займай, не бігай, не стрибай. Справа в тому, що хлопчик на частку «не» не зважає, зате добре чує те, що говорить мама після неї. Як ре¬зультат — мозок дитини засвоює команди: лізь, шуми, кричи, займай, бігай, стрибай.
Характер справжнього чоловіка формується в середовищі собі подібних. «Це що ж,— скажуть мами, які самі виховують хлопчиків,— наші сини ніколи не будуть справжніми чоловіками?» Але тато — не єдиний чоловік у житті будь-якого хлопчика. Є ще дядьки, дідусі, учи¬телі, тренери, старші брати та просто знайомі. Про те, щоб навколо було багато таких «позитивних» прикладів, потрібно подбати батькам. Якщо поруч із хлопчиком такий чоловік-друг, то багато проблем виховання зникають самі по собі. Адже набагато простіше допомогти татові, а заод¬но і чомусь у нього навчитися, ніж залишитися один на один з якоюсь проблемою. З татом стає можливо те, на що наодинці в маляти ніколи не вистачило б духу, наприклад, стрибнути із найвищої сходинки або погладити величезного собаку. На жаль, навіть у повних родинах сьо¬годні діти не часто бачать своїх тат, які багато працюють. У такому ви¬падку кількість обов'язково повинна перерости в якість. Будь-який свій вільний час тато повинен приділяти дитині і бути не просто поруч із нею, а саме разом: розмовляти, займатися спортом, лагодити машину.
Хоча роль чоловіка у вихованні хлопчиків дуже велика, але і мами¬не виховання важливе не менше. Хлопчики так само, як і дівчатка, потребують маминої ласки та любові.
Саме до мами вони приходять, щоб їх пожаліли. І від цього вони стають сильними та невразливими.
 
У вихованні хлопчиків дуже корисно використовувати змагаль-ність. Це надає стимул їхнім діям. Але важливо і похвалити за досяг¬нення, інакше наступного разу нічого не вийде. Хлопчикам так само властива аналітичність, самоствердження за допомогою демонстрації своєї фізичної сили та спритності.
Як виховувати хлопчиків?
Виробіть відносно міцну та непохитну систему правил і вимог.
Будьте послідовні.
Не позбавляйте малюка ласки та теплих слів тільки тому, що він — хлопчик.
Давайте дитині можливість поспілкуватися зі старшими чоловіками, які можуть бути позитивним прикладом.
Хваліть хлопчика за прояви сили характеру, спритності й сміли¬вості
 
 
 
 
 
 
 
 
ХОДУНКИ
Це цікаве пристосування жартома називають «трусами на колесах». Для того, щоб малюк міг активніше рухатися, дати можливість мамі трі-шечки відпочити, такий пристрій дуже зручний. Але багато хто з батьків, зрадівши, занадто зловживають ходунками, наприклад, висаджують у них дитину в дуже ранньому віці. Ходунками ж можна скористатися, коли в маляти вже досить зміцніли м'язи спини та шиї. Насправді маленькій дитині дуже шкідливо рано вставати на ноги. Для початку вона повинна навчитися повзати, а тільки потім вставати на ніжки. Перебуваючи в «хо¬дунках», дитина стоїть, тримаючись ручками, які в неї сильніші, у той час як м'язи і кістки ніг ще не готові до такого навантаження. У підсумку може початися вторинна деформація нижніх кінцівок: О-образна або Х-образна, при якій дитині забороняють ходити.
Не потрібно так само тримати малюка в ходунках дуже тривалий час. М'язи спини ще не пристосовані до тривалих навантажень.
Ілюзія батьків, що дитину можна залишити бігати в ходунках і піти в іншу кімнату або на кухню займатися своїми справами, дуже небезпечна. Ходунки справді розширюють рухові можливості дитини. Виявляється, пересуваючись у ходунках, дитина без особливих зусиль може розвивати швидкість до 10 км/год, що для цього віку дуже й дуже багато. Ті предмети, які раніше для неї були недоступними, тепер можуть перебувати на відстані витягнутої руки. Тому необхідно оглянути кімнату й забрати всі гострі, гарячі предмети. Кути меблів тепер стають теж небезпечними.
 
 
Особливо уважними потрібно бути батькам, якщо в будинку є сходи. Скотившись із них в ходунках, малюк може отримати дуже серйозні травми.
Пороги, складки на килимі можуть призвести до перекидання ходунків.
Щоб не нашкодити дитині, використовувати ходунки необхід¬но дуже акуратно. Не зловживайте цим пристосуванням, якщо у Вас немає в цьому великої необхідності. Нехай малюк краще повзає і сам намагається дотягтися до тих предметів, що його цікавлять.
Використовувати ходунки для того, щоб дитина навчилася ходити якомога раніше, навіть шкідливо. Нехай це буде використання тіль¬ки у випадку гострої необхідності, на недовгий час і все ж таки під контролем батьків.
Як правильно використовувати ходунки?
Не використовуйте ходунки, якщо маля ще не навчилося повзати.
Перш ніж висадити дитини в ходунки, перевірте, до яких предметів вона тепер зможе дотягтися. Заберіть всі небезпечні предмети.
Нехай малюк перебуває в ходунках не більше півгодини на день, та й то з перервами.
Не залишайте малюка в ходунках одного в кімнаті.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЧИТАННЯ
«У якому віці дитина повинна уміти читати?» — запитують стур-бовані батьки. Особливо хвилюються мами, якщо в них дитина ще не читає, зате в подружки малюк швидко читає із трьох років. У якому ж віці настає час «Ч»?
Необхідно сказати, що все ж таки всі діти різні, і в питанні навчання читанню — теж. У когось все відбувається легко й просто, а деяким мамам доводиться добре потрудитися.
Найголовніше правило навчання читання, що споріднює всі теорії: «Не можна навчати читання насильно».
Тобто змушувати, кричати, вимагати — не можна! Інакше потім Ваше малюк Вам це обов'язково «пригадає», а Ви будете дивуватися: «Чому це він не любить читати книги?»
Тільки інтерес, гра, заняття в ігровій формі! Забороняти маляті завчасно запам'ятовувати букви не потрібно. Деякі мами впадають в іншу крайність і не показують дітям букви та цифри до настання певного віку.
Ви можете повісити вдома яскраву, барвисту абетку з картинка¬ми. Розмістити її потрібно в місці, доступному для дитячих очей. Якщо малюк зацікавиться кумедними картинками, Ви можете називати йому по декілька букв, нехай запам'ятовує поступово.
Коли дитина трішечки підросте, займаючись із ним ліпленням або аплікацією, можете ліпити букви із пластиліну або вирізати їх із паперу, при цьому проговорюючи, як кожна називається.
Щоб навчитися читати, дитина постійно повинна чути гарне правильне мовлення. Ви можете самі читати малюкові вірші, казки та оповідання. А можете скористатися аудіозаписами, на яких професійні актори читають твори дитячої літератури.
У кожному віці маляти є свої особливості. Тому і читання книг дитині в кожному віковому періоді теж повинне бути різним.
Знайомство із книгою можливо вже в найменшому віці (від 0 до 5-6 місяців), і починати його краще із дитячих віршів та пісеньок: дитина дуже добре почуває віршований і музичний ритми. Ще не розуміючи змісту слів, вони вже здатні адекватно реагувати на їхній ритм та інтонацію маминого голосу: якщо мамині слова звучать весело, дитинка посміхається; якщо мама говорить серйозним голосом, вона теж серйознішає. Так у маляти формуються життєво важливі емоції.
3 5-6 місяців дитина починає активно користуватися руками — їй подобається торкатися різних предметів, трясти їх, куштувати на смак. Настає час знайомства малюка із книжками-іграшками, що до¬помагають розвивати в нього тактильну пам'ять і дрібну моторику, що у свою чергу стимулює розвиток мовлення. Дитина може обмацувати таку книжку, вивчаючи за допомогою пальчиків матеріал, з якого вона зроблена, куштувати її на смак і розглядати картинки. Так у маляти з'являється перший досвід спілкування із книгою.
 
 
Ілюстрації в таких книжках повинні бути великими, яскравими, краще з різною текстурою. Наприклад, корова під час дотику до неї починає мукати, а собачка — гавкати. І мама повинна допомогти ма¬люкові навчитися правильно з ними «спілкуватися»: візьміть дитину на руки, разом гортайте книгу, розглядайте її, разом натискайте на звучні пристрої і радійте. Діти до року здатні зосереджувати увагу на книжці всього лише протягом декількох секунд, тому для дитини цього віку можна купити кілька яскравих книг. Вони повинні перебу¬вати в зоні досяжності малюка, тоді він із задоволенням буде тягтися від однієї до іншої.
Однорічній дитині уже настав час опановувати і коротенькі про-стенькі казки з нескінченними повторами — «Колобок» («Я від бабусі пішов...»), «Ріпка» («Тягнемося-потягнемо») тощо. Повтори допома¬гають дитині краще уявити картину, що відбувається, і засвоїти зміст почутого.
А от у два роки читання вже повинне супроводжуватися зобра-женням дії, що відбувається на сторінках книги. Наприклад, мама ши¬роко розкриває долоні і ворушить пальцями, показуючи, як прилітає метелик, потім надуває поважно щоки і розводить руки — незграбний Топтигін шкутильгає лісом. Таким чином, у свідомості маляти вибудо¬вується тривимірна картинка: він чує, що читає йому мама про клишо¬ногого ведмедика, бачить його зображення на малюнку до того ж за до¬помогою маминих рухів довідується, що таке незграбність. Після цього дитина сама спробує зобразити клишоногого ведмедика — у цьому віці її дуже подобається бути «повторюшкою»: пострибати, як зайчик, махнути хвостиком, як мишка, і розбити яєчко, а потім поплакати над ним, як дід із бабою...
До трьох років малюк вже непогано говорить і перетворюється на чомучку — безкінечно ставить запитання, у тому числі і під час читання. Читаючи книжку, пояснюйте дитині всі незрозумілі слова й вислови, тільки не перестарайтеся. Пояснення повинні бути прости¬ми і короткими. Читайте текст декілька разів — діти це люблять.
У період з 3-х до 6-ти років дитина швидко дорослішає, а разом із нею дорослішають і її книжки. Для цього віку підійдуть казки Пушкіна, Андерсена, Єршова, Волкова, Бажова, російські народні казки.
Щоб малюк розумів прочитане, уловлював всі тонкощі сюжету, після прочитання книжки просіть дитину переказати те, що вона почула.
Спочатку їй буде дуже нелегко, і Вам доведеться допомагати. Але вже через певний час малюк сам із захоплення почне розповідати казки і навіть складати свої.
Відмінний прийом — намалювати почуте. Малюк створює свої ілюстрації до книги, показує Вам, які образи в нього виникли.
Як зробити так, щоб малюк полюбив читання?
Ретельно поставтеся до вибору книг: тут важливо все — і ілюстрації, і зміст, і відповідність дитячому віку.
Читайте маляті якнайбільше.
Ваше читання обов'язково повинне бути емоційним.
Програвайте зміст казки з малям.
Хваліть дитину навіть за найменші успіхи в читанні.
 
 
 
 
 
 
 
ШКІДЛИВІ звички
Що вважати шкідливими звичками? Це випадки, коли Ваша трирічна Машенька смокче пальчик або краєчок ковдри. Коли її друг Вітюша гризе нігті, машинально подовгу смикає вушко, а їхня спільна знайома Катруся із сусіднього двору кусає волосся. Іноді це відбу¬вається в момент хвилювання, іноді — під час телевізійного перегляду або в постельці перед сном. Виявляється, всі ці маленькі неприєм¬ності — чудова «заміна щастю». А все тому, що подібне заповнює не¬досвідченій маленькій людині брак позитивних емоцій. А як же бути батькам? Адже найчастіше їхня звичайна зброя у вигляді угод, пугалок і страшилок про мікроби не спрацьовує. Дитина обіцяє не гризти нігті, не торкатися волосся, але все повторюється знову й знову.
Причому малюк щиро зізнається, що не знає, як це з ним трапилося: «Ро-зумієш, мама, пальчик сам заплигнув мені до рота, а я й не помітив!»
Найголовніша погана звичка — смоктання пальця. Із нею зі-штовхуються ледве не в кожній родині. Але назвати її звичкою важко. Скоріше, це перша у житті дитини навичка, перший рефлекс, що дала йому сама природа і який, як не дивно, повинен бути вдоволений. Вся справа — у способі. Радість від смоктання діти отримують із самого народження, коли їх прикладають до маминих грудей, дають соску. Оскільки ця процедура асоціюється в малюка з комфортом і безпекою, малюк за допомогою смоктання голод угамовує і заспокоюється. Якщо в ранньому віці дитина свою потребу в смоктанні не задовольнила, зго¬дом вона неодмінно «випливе» як звичка. І, дорослішаючи, така дитина під час будь-якого дискомфорту, найменшого почуття тривоги навіть у школі тягне палець до рота, гризе ручку або олівець. А коли вона стане зовсім дорослою, знаєте, на що може перетворитися ця звичка? На сигарету! Існує думка, що тяга до тютюну виникає, у тому числі, і від нереалізованості смоктального рефлексу і звички «засмоктувати» нервозність та сторожкість. Згадайте про часті «перекури» під час стресових ситуацій. Вони дуже наочно підтверджують правильність даного припущення. А що ж робити, щоб цього не було
Доти, поки карапуз не виріс, дозволяйте йому смоктати мамині груди або соску без суворих обмежень. Однак і тут необхідно бути розумними. Це зовсім не означає, що до шкільних років малюк не повинен залишати соску.
Будь-яка шкідлива звичка — це не недолік виховання, це — сигнал, на який батьки повинні адекватно відреагувати. Зрозумійте причи¬ну і приймайте рішення.
Є ще одна розповсюджена шкідлива звичка — гризти нігті. Очевидно, механізм цієї звички приблизно такий же, як і у випадку зі смоктанням пальця.
Існує навіть психологічна теорія про те, що, гризучи нігті, людина нібито намагається заподіяти шкоду самому собі. У кожному випадку причина цієї шкідливої звички швидше за все та ж: дитяча нервова система знаходить собі «заспокійливі» ліки. «Коли я гризу нігті, мені не так страшно»,— говорить маля. А чому, він і сам не розуміє. Якщо Ви усунули причину, можете сміливо зайнятися наслідком, тобто са¬мою звичкою. Тільки не слід за порадою бабусь мазати пальчик маляти перцем або гірчицею, а тим більше бити дитину по руках. Цим Ви, ма¬буть, відучите дитину смоктати палець або гризти нігті. Але симптом зникне, а сама проблема залишиться й неодмінно виллється в якусь іншу шкідливу звичку. Саме тому так важливо почати з рятування дитини від дратівних моментів. Побачивши, що малюк гризе нігті,— за¬галом, робить те, від чого Ви хотіли б його відучити,— спокійно, без ривків, обсмикувань і різких рухів відведіть його пальчик від рота, обличчя. Якщо маля знову повторює жест, повторіть і Віт СВІЙ, З ТИМ же непорушним спокоєм. Дитина виявляє наполегливість — зверніть її увагу на іншу дію: відволічіть її пещенням, лоскотанням, грою, навіть банальним «яка пташка полетіла!» і знову відведіть ручку. Тільки не піддобрюйте дитину подарунками, цукерками, потаканням її бажан¬ням. І не реагуйте на дитячу звичку агресивно, з лементами й рукопри¬кладством. Так шкідлива звичка у неї тільки закріпиться.
Дитина — це людина, тільки маленька, і, поки вона не пішла до школи, її світ теж досить малий. Родина, друзі, група в дитячому саду — от, мабуть, і все оточення. Події усередині цього світу й ста¬ють приводом для радощів або занепокоєння дошкільняти. Отже, щоб зрозуміти, чому дитина нервує, необхідно з'ясувати, які враження вона може отримувати зі свого всесвіту. Почніть із себе, з родини. Саме «проблема батьків і дітей», а також споглядання домашнього безладу найчастіше засмучує малюка. Тому, щоб відучити дитину смоктати палець й обкушувати нігті, для початку відновіть спокій у родині. Якщо в рідних і близьких усе в порядку, займіться дитсадківським напрямком.
Запитаєте вихователя, немає чи у Вашого малюка проблем із дітьми або із самою вихователькою. До речі, стосунки дитини із нянь¬кою або бабусею теле можуть вилитися в нервування. І «блакитний екран» зовсім не заспокоює нервову систему маляти. Не важливо, що там демонструють,— новини або мультик, дитячу передачу або дорос¬лий фільм,— все це однаково збуджує незміцнілу дитячу психіку.
Турбувати маля може також неуважність до нього батьків або занадто сильна опіка. Брак ніжності компенсувати досить легко. Намагайтеся частіше обіймати свого малюка, цілувати його, гладити по спинці, плічкам, ручкам, голові. Багатьом татам і мамам важко часом навіть сказати дитині: «Мишко (Марійко), я так тебе люблю, я так радий(а), що ти — моя дитина!» Дорослі, не бійтеся пестити дитину та не соромтеся: це досить просто, тільки спробуйте! Спробуйте зробити це один, два, три рази спеціально. Повірте, дуже незабаром пещення й ніжність стануть для Вас абсолютно природним вираженням Ваших почуттів. Частіше розмовляйте з дитиною, грайте в її ігри. У той же час занадто опікувати малюка теж не слід, як і перевантажувати його день розумовими заняттями (мови, музика, математика, спортивні секції і т. ін.), до яких маля просто не доросло. Вони викликають занадто силь¬ну нервову напругу, послабити яку дитина може лише вищезгаданим «нетрадиційним» способом.
 
Намагайтеся більше, а головне,— глибше спілкуватися з малям. І не надавайте цій звичці великого значення, щоб дитина не почувала себе винуватою (це тільки збільшить проблему).
 
Як допомогти дитині позбудеться шкідливих звичок?
Більше спілкуйтеся з дитиною, дізнавайтеся про неї.
Займіть малюка спортом. Чим більше активних рухів він буде роби¬ти, тим легше зникнуть шкідливі звички.
М'які іграшки, колискові й добрі казки допоможуть Вам у боротьбі зі шкідливими звичками.
Різноманітні творчі та інтелектуальні заняття допоможуть Вам зроби¬ти життя дитини цікавим й наповненим.
 
 
 
 
ЯБЕДА
«Ябеда — корябеда, солоний огірок!» — кожний із нас із дитинс¬тва знайомий із цією дражнилкою. Більшість батьків дуже стурбована тим, щоб їхня дитина не стала ябедою. Можна сказати, що стурбовані навіть надто.
Якщо Вашому малюкові ще немає трьох років, і він раптом при-ходить до Вас і розповідає, що його старша сестричка не прибрала в кімнаті, як Ви наказали, що це — ябедництво чи ні?
Поки малюк ще не може проаналізувати наслідки своїх учинків, такі його слова будуть просто бажанням поділитися з мамою або татом інформацією. Дитина не розуміє, що за це старшу сестричку можуть насварити. Та й взагалі, маленька людина, якій ще не виповнилося трьох років, тільки-но навчилася говорити. Якщо Ви почнете її відразу сварити, розповідати, що «ябедничати недобре», сварити старшу дити¬ну, скориставшись інформацією, принесеною молодшою дитиною, то така поведінка може закріпитися надовго. Крім того, Ви посієте во¬рожнечу між дітьми, тому що старшій дитині навряд чи сподобається, що її сварять, хоча й за справу.
Краще в такій ситуації перемкнути увагу дитини, розпочати ці¬каву гру, зайняти домашніми справами. А старшій дитині непохитно, але м'яко натякніть, що необхідно зробити те, про що Ви просили раніше.
Батькам малят, що знаходяться в періоді від трьох до п'яти років, теж потрібно розуміти, що дитина не переслідує ніякої «зрадницької» мети, розповідаючи, що Вася вдарив Сергійка, або, що Маша відняла ляльку у Віти. Проаналізуйте своє власну поведінку. Як часто Ви да¬вали оцінку (причому, не завжди позитивну) діям інших людей у при¬сутності дитини? Але ж саме в період від трьох до п'яти років малюк прагне копіювати поведінку дорослих.
«Але я ж не ябедничаю,— заперечите Ви.— Просто емоційно роз-повідаю про поведінку людей, що мене вразили». От і дитина ділиться з Вами своїми емоційними потрясіннями. Тому будьте гранично уваж¬ні, обговорюючи проблеми людських взаємин у присутності дітей.
Що буде, якщо Ви перервете дитячу розповідь категоричним «Не ябедничай»? Швидше за все, дитина замовкне, і в неї надовго зникне бажання ділитися з мамою своїми дитячими проблемами або спосте-реженнями. І все ж не отримана відповідь на питання: як правильно чинити в такій ситуації?
Намагайтеся вислухати дитину. Запитайте, що вона думає про цю ситуацію. Чи правильно вчинив Вася? А Сергійко? Як би малюк діяв на місці дітей?
Якщо Ви бачите, що малюк відчуває складність в оцінках, можете дати свою версію того, що сталося. Але не перестарайтеся, щоб Ваша авторитетна думка не зашкодила самостійності дитини.
 
 
Якщо Ви помітили, що малюк схильний занадто критично оцінювати те, що відбувається навколо, бачить тільки негативне, намагайтеся акцентувати його увагу на чомусь гарному, частіше позитивно оці¬нюйте оточуючих Вас людей. Тоді і в дитини сформується позитив¬ний образ світу.
А як же бути з ябедами? Може, їх і зовсім не буває? Звичайно ж, вони є. Згадайте, у Вашому дитинстві напевно була дівчинка-відмін-ниця, що з поважним виглядом повідомляла вчительці про провини інших однокласників. Такі діти страждають тому, що дорослі є для них занадто великим авторитетом. А дорослі найчастіше цим безсоромно користуються. «Ти повинна сказати правду! Хто це зробив?» — звер¬тається батько або вчитель до такої дитини. І тим самим ставить ма¬ люка у дуже складну психологічну ситуацію — підвести дорослого або бути ябедою серед дітей. Тому отримуючи чергове зізнання в маляти, гарненько поміркуйте про наслідки!
Справжній ябеда — це дитина, що отримує задоволення від на-слідків. Від того, що її слова стали причиною покарання інших дітей. Рухати нею може почуття образи або помсти — хтось обійшов її в грі, отримав більше любові й ласки. Іноді причиною може бути прагнення до лідерства і невдачі на цьому шляху. Іноді в родині, де є декілька дітей, ревнощі може змусити дитину ябедничати на брата або сестру. І отут уже батькам потрібно замислитися, наскільки правильно вони розподіляють увагу й тепло між дітьми.
Якщо Ви помітили, що Ваша дитина ябедничає?
Задумайтеся: можливо, їй просто не вистачає Вашої уваги.
Пам'ятайте, що пряма заборона «Не ябедничай!» є найменш ефек¬тивною.
Контролюйте свої вислови про інших людей, намагайтеся знаходити позитивне в їхній поведінці та оцінці особистих якостей.
Проговорюйте та програвайте з дитиною «спірні» ситуації, заохо¬чуйте її самостійну оцінку людських учинків.
Навчіться відрізняти сьогоднішнє «ябедництво» від емоційних реакцій дитини.
Хваліть малюка частіше.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДІВЧАТКА
Про «жіночу логіку» так багато написано... Всім чоловікам зро-зуміло, що жінка мислить дещо інакше. Так вона ж все робить інакше! Виявляється, якщо проаналізувати взаємодію електричних потенціалів різних областей кори головного мозку, можна зробити висновок, якої статі дитина.
Цікаво, що з перших років життя в дівчаток міцніший зв'язок між півкулями головного мозку на відміну від хлопчиків, у яких кожна півкуля працює практично в автономному режимі. Звідси і випере¬джена «дивність» жіночого мислення.
Із самого народження для дівчат найважливішим є емоційний контакт. Говорити вони починають раніше хлопчиків. Дівчатка часті¬ше, ніж хлопчики, грають у сюжетні ігри. «Дочки-матері» — улюблена гра, що допомагає відпрацьовувати майбутні ролі і, по суті, закладає особливості майбутніх сімейних стосунків.
Дівчатка поводяться часто набагато тихіше хлопчиків, вони аку-ратні та посидющі. Крім того, вимоги до дівчаток звичайно виявляються не такими високими, як ті, що батьки висувають стосовно хлопчиків. Так, наприклад, дівчинку, що плаче, дорослі пожаліють, а от хлопчикові обов'язково скажуть: «Ти ж чоловік, не плач!» Дівчаток намагаються поз-бавити від надмірних навантажень уже тільки тому, що вони — дівчатка.
Коли дівчинка йде до школи, складається враження, що їй усе дається набагато легше, ніж хлопчикові такого ж віку. Навчальні пред¬мети легше засвоюються, і стосунки з однокласниками вона будує без особливих проблем.
Звичайно, головна людина, з якої дівчинка бере приклад,— це мама. І якщо мама це розуміє, то з такого наслідування можна отримати велику користь. Копіюючи маму, дівчинка вчиться поводитися в різних ситуаціях, навчається побутових навичок: готувати, виховувати дітей, прибирати.
А от стосунки дівчинки з татом побудовані інакше. Ні для кого не секрет, що стосунки із чоловіками дівчинка, що підростає, буде будувати, беручи до уваги моделі своїх стосунків із батьком. Тому татові потрібно частіше виявляти ніжність щодо дочки, підтримувати її самооцінку теплими словами, розповідати, як він її любить. Все це закладає основу успішних стосунків із протилежною статтю.
У дівчаток у дошкільному і молодшому шкільному віці звичайно краще розвинене мовлення, часто вони є сильнішими від хлопчиків фі¬зично, їхній біологічний вік більший. Але їхні відповіді одноманітніші, та, скоріше за все, їхнє мислення однотипне. Серед хлопчиків — більше варіантів індивідуальності, вони нестандартно і цікаво мислять, але їхній внутрішній світ часто прихований від нас, тому що вони рідше розкривають його за допомогою слів. Вони мовчать, і нам здається, що вони не думають, не шукають рішень, а пошук відбувається. Він цікавіший й багатший, ніж ми можемо собі уявити.
Звичайно, це не означає, що жодна дівчинка ніколи не висуне нової ідеї, але тенденція простежується дуже чітка. Встановлено, що чоловіки краще виконують пошукову діяльність, висувають нові ідеї. Вони краще працюють, якщо потрібно розв'язати принципово нове завдання, але вимоги до якості, старанності, акуратності її виконання або оформлення невеликі. Жінки звичайно краще виконують шаблонні завдання. Отже, докладне пояснення більше потрібне для дівчаток, а хлопчикові необхідно трішечки недопояснити і наштовхнути його са¬мого на знаходження принципу розв'язання. Нехай його відразу склад¬но навчити акуратно та послідовно записувати в зошиті, але як тільки він зрозуміє суть проблеми, то відразу знайде і надійно запам'ятає принцип її розв'язання.
Як виховувати дівчинку?
Якщо Вам доводиться сварити дитину, то враховуйте її стать. Сварячи дівчинку, не поспішайте висловити своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція зашкодить їй зрозуміти, за що її сварять.
Пам'ятайте, що у Вас з'явилося не просто маля, а хлопчик або дівчинка, і кожний із них потребує індивідуального підходу.
Ніколи не порівнюйте різностатевих дітей і тим більше не ставте одних у приклад іншим.
Виховуючи дівчинку, не обмежуйтеся участю однієї мами. Тато не менш важливий у процесі виховання дочки.